Я́кось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
розпочавсь ажіотаж.
Санітар Степан як воду
пив C2H5OH.
Непитущий рентгенолог,
з’ївши фенобарбітал,
малював русалок голих
й чоловічий причандал.
Туалети стали чисті,
і на видих, і на вдих.
П’ять досвідчених чекістів
закосили під слабих.
Стражі вищого ґатунку,
персонажі древніх саг!
Он, лягли по стійці струнко
з кулеметами в трусах...
Варта... Зброя... Параноя...
Ми шикуємось мерщій.
Тарганів палатних двоє
разом з нами стали в стрій...
Ось і він! В нас віру сіє:
«Так, в бюджеті є діра,
та живе іще Росія!»
Ми у відповідь: «Ура!»
Він: «Без нанотехнологій...»
Ми: «Та й дійсно, аж ніяк!»
Він: «Турботи та тривоги...»
Ми: «Не треба натощак!»
Він: «Корупція ізнову...»
Ми: «Ти тільки укажи!»
Він: «Задовга добудова...»
Ми: «Але ж і не бомжі...»
Самознищились бацили.
Санітар Степан затих.
Таргани десь полетіли, –
кри́ла виросли у них.
Головлікар, повний вражень, –
спіч у відповідь: «Мерсі!
Та за цю зарплату, – каже, –
ляжемо кістьми усі!
Нам би тільки – трошки грантів,
й лишимо́ся на плаву!..»
Потім двоє ампутантів
проспівали про Москву.
Дав прем’єр поради цінні,
на обід дали лангет.
Як анонс про дальші зміни,
знов забився туалет.
Рано всі пішли в палати,
і до ранку – ні шелесь...
Й повернулись тарганята,
загубивши кри́ла десь.
Листопад 2025
|
Как-то раз, лежу в больнице,
Одноног я и не быстр.
Вдруг забе́гали сестрицы:
В гости к нам - премьер-министр.
<...>
Набежало тут народу,
Стали драить весь этаж.
Санитар Степан как воду
Пил C2H5OH.
А проктолог был в завязке,
Скушал фенобарбитал.
И на марлевых повязках
Всем улыбки рисовал.
Туалет отмыли чисто,
Потеряв всего двоих.
Десять опытных чекистов
Закосили под больных.
Пробрались в палату мирно,
Постояли на часах
И легли по стойке смирно
С пулемётами в трусах.
<...>
И заходит тут охрана –
Все навытяжку стоят.
Два палатных таракана
Тоже встали с нами в ряд.
А вот и он, костюмчик синий:
«Да, в бюджете есть дыра,
Но жива еще Россия!»
Мы в ответ ему: «Ура!»
Он: «Без нанотехнологий...»
Мы: «В натуре, ну никак!»
Он: «Заботы и тревоги...»
Мы: «Не надо натощак!»
Он: «Коррупцию – как грелку...»
Мы: «Ты только укажи!»
Он: «Бывает недоделки...»
Мы: «Да ладно, не бомжи...»
И о деле, всё о деле!
Санитар Степан затих.
Тараканы улетели, –
Крылья выросли у них.
Главный врач навзрыд заплакал
И сказал в ответку речь:
«Да за эту, - грит, - зарплату
Мы костьми готовы лечь!
Нам бы лишь побольше грантов –
И появится просвет».
Тут же двое ампутантов
Спели песню о Москве.
Он дал ценные советы,
Гречу дали на обед.
Как хорошая примета,
Засорился туалет.
Все ушли в палаты рано,
После праздничка прибрав
И вернулись тараканы,
Где-то крылья потеряв.
Леонид Сергеев. 2014
|