Про любимих тварин
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Чого ти трясешся? Вгамуйсь, козачино!
Так буде завжди – й не ховайсь у невірі! –
допоки на світі живуть різні звірі...
А другий тарган, на імення Серьога,
давно вже не вірить ні в дідька, ні в бога,
він п’є дихлофос із осколка балона,
і це бадьорить таргана-чемпіона:
– Славухо, не треба! Я все розумію.
Тому, може, й здався зеленому змію.
Мені, може, прикро за нашу квартиру!
Й за весь білий світ оцей, кажучи щиро!
Бо скільки живе по кутках паразитів!
І тих, що постійно, і тих, що в транзиті.
І всі вони крадуть, від них – вся розруха!
«Ну, все, розійшовся!» – подумав Славуха.
Серьога іще відсьорбнув дихлофосу:
– Блощиць – не виношу! Вони кровососи!
Казав їм: «Ви залишки мали б здавати,
тоді б ви вважались по крові співбрати!»
Та ці упирі – як води в рот набрали.
Їй-богу, втопив би у дезінсекталі!
Бо кров можна пити в людей безкінечно,
та треба ж – із приязню, тепло й сердечно!
А клята зараза, розносник зарази?
Ух, кри́ла б мені – так і збив би відразу!
Дзижчить без кінця синантропна ця муха,
причім – поціляє навмисно у вуха!
Виточує шашіль всі меблі до стружки,
хоч експорт, хоч імпорт – йому це байдужки;
а міль над текстилем із вовни глумиться,
над нашим, над західним, – їй без різниці...
Серьога сварився і лапками дри́ґав,
кричав, що покаже усім цим ханигам,
що зніме з усіх довгоносиків скальпи
і враз відірве павукам педипальпи...
І, взявши горілий сірник як дрючину,
на кишла блошині в атаку він ринув;
та том невідомо якого видання
вчавив у шпалери співця покаяння.
Він був незлий таки тарган!
Він був незлий таки тарган!!
Він був незлий таки тарган!!!
Він був незлий... Але – тарган.
Листопад 2025
|
Про любимых животных
У полуразбитого кем-то стакана
Сидят и беседуют два таракана.
Один таракан, что зовется Геннадий,
Другого по усикам лапкою гладит:
– Ну, чё ты, Серёга? Не вижу причины!
Ну, чё ты трясешься? Уймись, дурачина!
Так было всегда, и так будет, поверь мне,
Пока существуют различные звери...
Другой таракан, что зовется Серегой,
Давно уж не верит ни в черта, ни в бога,
Он пьет дихлофос из осколков стакана,
И это бодрит прусака-великана:
– Геннаха! Не надо! Я все понимаю,
Я, может, поэтому и принимаю,
Мне, может, обидно за нашу квартиру,
За этот кусочек огромного мира.
Ведь сколько живет по углам паразитов?
Одни постоянно, другие – транзитом,
И те, и другие воруют и гадят!
«Ну все, разошелся!» – подумал Геннадий.
Геннадий Сереге плеснул дихлофосу.
– Клопов ненавижу! Они кровососы!
Я им говорю: «Вы б сдавали, ребята!
И вам хорошо, да и людям приятно!»
А эти вампиры воды в рот набрали,
Ну, я их для верности – дезинсекталем,
Ведь кровь у людей можно пить бесконечно,
Но надо ж с улыбкой, тепло и сердечно!
А эта зараза, разносчик заразы?
Ух, крылья бы мне – я б ее кончил сразу!
Жужжит неизвестно о чем, цокотуха,
И все норовит жужжануть прямо в ухо...
Изгрыз паразит-древоточец всю мебель,
И экспорт, и импорт – как-будто и не был...
А моль над текстилем – ну, прям, аж смеется!
И нашим, и ихним фирма́м достается...
Серега ругался и лапами дрыгал,
Кричал, что покажет всем этим задрыгам,
Что снимет со всех долгоносиков скальпы
И враз пауку оторвет педипальпы...
И спичку горелую взяв, как дубину,
Серега направился к норам клопиным...
Но том неизвестно чьего сочиненья
Впечатал в обои поборника мщенья...
Он был хороший таракан!
Он был хороший таракан!!
Он был хороший таракан!!!
Он был хорош... Но таракан.
Леонид Сергеев. 1987
|