Розпука
(в скороченні)
Доволі: облиш всі чекання!
Народе мій бідний, зникай!
Роки нищівного страждання –
у просторі кануть нехай!
Століття злиденні і грізні,
роздолля сире та пусте...
Гукаю, о мати-вітчизно,
в твоє безбережжя, – оте,
де в мене вдивляються з ночі
над сіттю горбів та гробків
жорстокі бурштинові очі
твоїх божевільних шинків,
де згуб та нещасть величезних
точилась завжди товчія:
згубися у просторі, щезни,
Росіє, Росіє моя!
Квітень 2025
|
Отчаянье
Довольно: не жди, не надейся –
Рассейся, мой бедный народ!
В пространство пади и разбейся,
За годом мучительный год!
Века нищеты и безводья...
Позволь же, о родина-мать,
В сырое, в пустое раздолье,
В раздолье твое прорыдать:
<...>
Где в душу мне смотрят из ночи,
Поднявшись над сетью бугров,
Жестокие, желтые очи
Безумных твоих кабаков, –
Туда, – где смертей и болезней
Лихая прошла колея, –
Исчезни в пространстве, исчезни,
Россия, Россия моя!
Андрей Белый. 1908
|