Недопалок
Із колимського білого аду
йшли ми в зону крізь віхоли дим.
Я помітив недопалок з колом помади
і рвонувся зі строю за ним.
Баб не бачив я ро́ків чотири,
от нарешті мені повезло.
Цей недопалок, може, – із «Ту-104»
диким вітром сюди принесло.
І убивця дружини суворий,
і активний один педераст –
всі недопалок мій ніби пестили зором
і зітхали чомусь раз у раз...
З ким ти, шльондро, там крутиш романи?
Чим димиш в колі інших приваб?
Не придбаєш квиток ти у Внукові сп’яна,
щоб майну́ти повз мене хоча б...
Я програв той недопалок в карти,
хоч до нього душею вже звик.
Видно, в картах мені не лишилося фарту
через тугу за кралею пік.
Просадив я і шмутки, й підміну,
ще і цукор на рік, упослід.
От сиджу я на нарах, обнявши коліна,
бо нема в чому йти на розвід.
Все я втратив, пропав, мов пічкурик,
та недопалок – горе одне;
а зате найвпливовіші люди із урок
поважали за розмах мене.
Тож у карцер босоніж ішов я,
як Христос, і не кляв чатових.
Десять діб фарбував не помадою, – кров’ю
я кінці самокруток своїх.
– Ти на волі гуляв на всю гу́бу,
як спокуту май муку та страх! –
Безумовно, ви праві, начальнички любі!
Тільки, мабуть, даремно, начальнички любі,
ви мене – кулаком по губах...
Червень 2024
|
Окурочек
Из колымского белого ада
Шли мы в зону в морозном дыму.
Я заметил окурочек с красной помадой
И рванулся из строя к нему.
Баб не видел я года четыре,
Только мне, наконец, повезло.
Ах, окурочек, может быть, с Ту-104
Диким ветром тебя занесло.
И жену удавивший татарин,
И активный один педераст
Всю дорогу до зоны шагая, вздыхали,
Не сводили с окурочка глаз.
С кем ты, стерва, любовь свою крутишь?
С кем дымишь сигареткой одной?
Ты во Внукове спьяну билета не купишь,
Чтоб хотя б пролететь надо мной.
<...>
Проиграл тот окурочек в карты я,
Хоть дороже был тыщи рублей.
Даже здесь не видать мне счастливого фарта
Из-за грусти по даме червей.
Проиграл я и шмутки, и сменку,
Сахарок за два года вперед.
Вот сижу я на нарах, обнявши коленки,
Так как не в чем идти на развод.
Пропадал я за этот окурочек,
Никого не кляня, не виня,
Но зато господа из влиятельных урок
За размах уважали меня.
Шел я в карцер босыми ногами,
Как Христос, и спокоен, и тих.
Десять суток кровавыми красил губами
Я концы самокруток своих.
— Негодяй, ты на воле растратил
Много тыщ на блистательных дам!
— Это да, — говорю, — гражданин надзиратель,
Только зря, — говорю, — гражданин надзиратель,
Рукавичкой вы мне по губам.
Юз Алешковський (1965)
|