Пісня вартового при в’язниці
(Із драми «Наречена»)
Воєвода престарілий,
трохи маючи ще сили,
на війну гайнув.
За дубовими дверима,
за запорами твердими
він жону замкнув.
Престарілий – тож ревнивий,
недовірливий та мстивий...
Тільки все ж – війна!
Бився воєвода, доки
не пройшло чотири ро́ки.
Як там та жона?
А жона не помарніла, –
з вікон двері наробила,
й через рік чи два
сповиває сина Яна
та про переста́рка пана
пісеньку співа:
«Ой, люлечки-люлі, синочку мій милий!
Якби воєводу татари б убили!
Татари би вбили, вовки би задрали!
Ой, люлечки-люлі, синку́ мій удалий...»
Червень 2024
|
Песня караульного у тюрьмы
(Из драмы «Невеста»)
Старый гордый воевода
Ровно на четыре года
Ушел на войну.
И дубовыми дверями,
И тяжелыми замками
Запер он жену.
Старый, стало быть, ревнивый,
Бьется долго и ретиво.
Кончилась война,
И прошли четыре года.
Возвратился воевода.
А жена? Она
Погрустила и решила:
Окно в двери превратила.
И проходит год —
Пеленает сына Яна,
Да про старого про пана
Песенку поет:
«Ой баю, ба́ю, сын мой, Ян мой милый!
Когда б воеводу татары убили,
Татары убили или́ волки съели!
О́й баю, ба́ю, на мягкой постели».
Тарас Шевченко (1841)
|