Вірш про вибагливих дівчат
      В клубі налаштовувались танці.
      В две́рях всіх обстежував дідок
      на наявність корінців квитанцій
      з олівцевим написом «квиток».

      Ще не охоловши від кадрилі,
      де стрімкий був кожний поворот,
      гості – офіцери ескадрильї –
      жарили з дівчатами фокстрот.

      Тут не місце довго зволікати,
      звісні всі фігури, лиш поклич...
      Іноді приходили солдати
      і стояли купкою узбіч.

      В рядових погони – в колір неба...
      Та коли запрошував солдат,
      відповідь йому була: «Не треба.
      Бач, який охочий до дівчат!»

      І усім присутнім танцюристам
      зрозумілий був оцей урок:
      ставились дівчата із презирством
      до небес, де ще нема зірок.

      Огортала ніч усе довкола,
      засинали се́ла навкруги,
      а старенька клубна радіола
      вила, як собака від нудьги.

      Після танців світло вимикали...
      Так і не здійснивши скромних мрій, 
      рядові в казарму поспішали –
      стати для переклику у стрій.

      Бігли з неотриманих побачень,
      знаючи, що видасть їм сповна́ –
      вслід усім сьогоднішнім невдачам –
      кару за затримку старшина.

      У штабах поснули генерали,
      снився їм, без сумніву, парад...
      По садках дівчата цілували
      наш давно одружений комсклад.
Січень 2024
Стихи о разборчивых девушках
      В сельском клубе начинались танцы…
      Требовал у входа сторож-дед
      корешки бухгалтерских квитанций
      с карандашной надписью «билет».

      Не остыв от бешеной кадрили,
      танцевали, утирая пот,
      офицеры нашей эскадрильи
      с девушками местными фокстрот.

      В клубе поднимались клубы пыли,
      оседая на сырой стене…
      Иногда солдаты приходили
      и стояли молча в стороне.

      На плечах погоны цвета неба…
      Но на приглашения солдат
      отвечали  девушки: «Нэ трэба.
      Бач, якый охочий до дивчат!»

      Был закон взаимных отношений
      в клубе до предела прям и прост:
      относились девушки с презреньем
      к небесам, которые без звёзд.

      Ночь, пройдя по всем окрестным сёлам,
      припадала к потному окну.
      Видевшая виды радиола
      выла, как собака на луну.

      После танцев лампочки гасились…
      Девичьих ладоней не пожав,
      рядовые молча торопились
      на поверку, словно на пожар.

      Шли с несостоявшихся свиданий,
      зная, что воздастся им сполна,
      что применит к ним за опозданье
      уставные нормы старшина.

      Над селом притихшим ночь стояла…
      Ничего не зная про устав,
      целовали девушки устало
      у плетней женатый комсостав.
Владимир Войнович (1958)