Був раніш Степан Степанов –
бравий міліціонер;
нині ж він – Степан Степанов,
геть прости́й пенсіонер...
Ветеран, в літах чималих,
хоч не носить бороди.
Та зі всіх людей бувалих
він – душею молодий!
Не сидить весь день у хаті,
вп’явши очі у вікно,
й не шукає, з ким зіграти
у дворі у доміно.
Що ж то робить дядя Стьопа,
наш герой в колишні дні?
Як і за́вжди, дядя Стьопа –
друг великий дітлашні.
Ось крокує чолов’яга
в бік проспекту через двір,
а навкруг – дітей ватага,
малюків веселий вир...
– В нього – ет! – не ті манери, –
бурмотять пенсіонери. –
Хоче бути повсякчас
наймолодшим серед нас!
* * *
Висоту бере піхота –
в контрнаступ йдуть війська.
Наче жабку із болота,
хтось вже тягне «язика».
Навіть дівчинці не спиться, –
медсестра тепер вона...
Це військова гра «Зірниця», –
майже справдішня війна.
Дядя Стьопа – ген на згірку:
стежить у бінокль він
зацікавлено і зірко
за маневрами сторін.
Підбіга Сашко Кислиця,
нині – взводний командир:
– Дядю Стьопо! Хоч пригніться!
Ви ж такий орієнтир!
Дядя Стьопа усміхнувся –
та послухався, пригнувся,
бо колишній старшина
бачить: тут – сливе війна!..
Оточили дядю Стьопу,
в штаб ведуть його під сміх:
– Зізнавайтесь, дядю Стьопо,
ви «боліли» – за яких?
– Я не буду повіда́ти,
маю про усе мовчати.
У полоні я чомусь,
й ні слівцем не прохоплюсь!
* * *
Шостий клас – правофланговий:
збір загону терміновий!
У тривозі колектив, –
дядя Стьопа захворів!
Дядя Стьопа застудився
і у ліжку опинився.
Друзів гомінкі гурти
стали в чергу, щоб зайти.
Хто – несе якийсь дарунок,
віршик свій або малюнок,
хто – за чайник взявсь умить:
– Дядю Стьопо! Цю малину –
їжте замість аспірину!
– Дядю Стьопо, не хандріть!..
Дуже вдячна за старання
і зворушена сповна́,
всіх вітає тьотя Маня,
дядістьопина жона.
Через кілька днів потому
вийшов дядя Стьопа з дому,
а назустріч – вір не вір –
син Єгор біжить у двір.
– Поздоров: дочка у мене! –
і такий щасливий вид...
Стьопі час зійти зі сцени:
став бо він із дяді – дід.
* * *
Ветеран Степан Степанов,
як за ним усі не стеж,
хоч не дуже і охлянув –
все ж померти має теж...
Тільки – дивовижні справи:
день за днем, за роком рік –
а живе Степанов бравий,
він – живий, як здавна звик!
Ті, хто у роки дитячі
був його зустріти рад,
нині радо й нетерпляче
з ним знайомлять онучат.
Дядя Стьопа з ними дружить,
дітлахам незмінно служить,
зі своєї висоти
ладен їм допомогти.
Читачів і досі має,
і на око будь-котре –
дядя Стьопа не вмирає
і нізащо не помре!
Листопад 2023
|
Жил в Москве Степан Степанов,
Знатный милиционер.
А теперь Степан Степанов –
Рядовой пенсионер.
Ветеран в годах немалых,
Человек уже седой.
Изо всех людей бывалых
Все же самый молодой.
Не сидит Степанов дома,
Не глядит весь день в окно
И не ищет он знакомых,
Чтоб сразиться в домино.
Чем же занят дядя Степа,
Детства нашего герой?
Как и прежде, дядя Степа
Крепко дружит с детворой.
<...>
Вот своим широким шагом
Через площадь он идет.
А вокруг детей ватага –
Любознательный народ.
<...>
– Он не знает чувства меры,–
Говорят пенсионеры.
– Дядя Степа и сейчас
Хочет быть моложе нас!
<...>
* * *
Высоту берет пехота –
В наступлении войска.
Как лягушку из болота,
Кто–то тянет «языка».
Даже девочкам не спится,
Им, медсестрам, не до сна...
То идет игра «Зарница» –
Не военная война.
Дядя Степа на пригорке
Да еще на бугорке
Наблюдает взглядом зорким
За сраженьем вдалеке.
Подбежал Вертушкин Митя,
Просит взводный командир:
– Дядя Степа! Хоть пригнитесь!
Вы ж такой ориентир!
Дядя Степа улыбнулся,
Но послушался – пригнулся.
Видит бывший старшина:
Хоть играют, а война!
Окружили дядю Степу,
Прямо в штаб ведут его:
– Признавайтесь, дядя Степа,
Вы «болели» за кого?
– Я не буду отвечать,
Мне положено молчать.
Я задержан. Я в плену.
Ни словечка не сболтну!
<...>
* * *
В пятом классе сбор отряда.
Всем на сбор явиться надо!
Объявляется аврал:
Дядя Степа захворал!
Дядя Степа простудился
И в кровати очутился.
А друзья уж тут как тут:
Те вошли, а эти ждут...
Кто несет ему варенье,
Кто свое стихотворенье,
Кто заваривает чай:
– Дядя Степа! Вот малина,
Пейте вместо аспирина!
– Дядя Степа! Не скучай!..
И, растрогана вниманьем,
Благодарности полна,
Всех встречает тетя Маня –
Дядистепина жена.
Не прошло еще недели,
Дядя Степа встал с постели,
Вышел в пятницу во двор,
А навстречу – сын Егор.
<...>
– Можешь нас поздравить с дочкой!
Космонавт отцу сказал...
Надо здесь поставить точку.
Дядя Степа дедом стал!
* * *
Ветеран Степан Степанов,
Если здраво посмотреть,
Должен, поздно или рано,
К сожаленью, умереть.
Удивительное дело:
День за днем, за годом год,
Столько весен пролетело,
А Степанов все живет!
<...>
Те, кто знал его когда–то
И ходил с ним в детский сад,
Те сегодня бородаты
И знакомят с ним внучат.
Дядя Степа с ними дружит –
Он ребятам верно служит
И готов всегда, везде
Им помочь в любой беде.
Знают взрослые и дети,
Весь читающий народ,
Что, живя на белом свете,
Дядя Степа не умрет!
Сергей Михалков (1981)
|