Умовляє партбюро: «Ти ж все маєш:
преміальні, в санаторій відправку...»
Ну, а я́ їм: «А мене не зламаєш!
Я ж борюсь не за цяцьки́, а за правду!
В нас у кожного подяк – цілий штабель!
Так відзначте цех цілко́м, повноцінно!
Ми ж працюємо на весь наш соцтабір,
і продукція уся – на “відмінно”!
Це який, – питаю, – вигадав Чехов,
і з якого, міль пардон, переляку,
щоб такому винятковому цеху
не давати цю почесну відзнаку?!»
А з мене – іржуть,
навіть друзі іржуть,
(і Фрол, і Гнатюк, і Славина):
«Вояко! – іржуть. –
Вгамуйся, – іржуть, –
тут все ж таки є обставина...»
А я говорю, – баском говорю:
«Піду, – говорю, – в обком!» – говорю.
А в обкомі – все те са́ме: «Не треба!
Терміново припиняй це бубніння!
Ти ж партійний ніби член, а не ребе,
і повинен мати все ж розуміння!
Бо з єхидством їхня преса сприймає
все, що в нас відбувається в хаті;
а гадаєш, Пентагон той дрімає?
Не дрімає, сучий син, він на варті!»
Аж здригнувсь я від такого уроку:
«Хай подавляться своїм словоблуддям!
Ми ж в рахунок дев’яностого року
даємо уже продукцію людям!»
На мене гарчать:
«Ти чого́ тут, – гарчать, –
немовби пастух на випасі?!
Замовкни, – гарчать, –
нарешті, – гарчать, –
сиди, он, – гарчать, – й не рипайся!»
А я́ на слова ці криві – говорю:
«Продовжимо спір у Москві!» – говорю.
...Ну, верчуся у Москві, як собака.
Кабінети миготять, референти...
І торочать, як один, дуже м’яко:
«Недоречно це на цьому моменті!
А якщо ви в ювілейному році¹
раптом станете на ленінську вахту?
Уяви, в якій жахливій обробці
дасть оцінку Бі-Бі-Сі цьому факту!»
Ну, і знов – про ордени, житлоплощу...
«Ви працюєте, – гово́рять, – сумлінно,
і, якби не їхнє радіо, тощо, –
ми б звання вам надали́ неодмінно!
В ціло́му – авжеж,
ти тут пра́вий; але ж –
поводитись маємо гнучко ми:
адже ваш продукт –
не вельвет і не фрукт,
а табірний дріт із колючками...»
«Ну що ж, – говорю. – Відбій! – говорю.
Піду, – говорю, – в запій!» – говорю.
Узяв – і запив.
Червень 2023
|
Все смеются на бюро: «Ты ж, как витязь –
И жилплощадь, и получка по-царски!»
Ну, а я им: «Извините-подвиньтесь!
Я ж за правду хлопочу, не за цацки!
Как хотите – на доске ль, на бумаге ль,
Цельным цехом отмечайте, не лично.
Мы ж работаем на весь наш соцлагерь,
Мы ж продукцию даем на “отлично”!
И совсем мне, – говорю, – не до смеху!
Это чье ж, – говорю, – указанье,
Чтоб такому выдающемуся цеху
Не присваивать почетное званье?!»
А мне говорят,
(Все друзья говорят –
И Фрол. и Пахомов с Тонькою):
«Никак, – говорят, –
нельзя, – говорят, –
Уж больно тут дело тонкое!»
А я говорю (матком говорю):
«Пойду, – говорю, – в обком!» – говорю.
А в обкоме мне все то же: «Не суйся!
Не долдонь, как пономарь, поминанье.
Ты ж партейный человек, а не зюзя,
Должен, все ж таки, иметь пониманье!
Мало, что ли, пресса ихняя треплет
Все, что делается в нашенском доме?
Скажешь – дремлет Пентагон? Нет, не дремлет!
Он не дремлет, мать его, он на стреме!»
Как завелся я тут с пол-оборота:
«Так и будем сачковать?! Так и будем?!
Мы же в счет восьмидесятого года
Выдаем свою продукцию людям!»
А мне говорят:
«Ты чего, – говорят, –
Орешь, как пастух на выпасе?!
Давай, – говорят, –
молчи, – говорят, –
Сиди, – говорят, – и не рыпайся!»
А я говорю, в тоске говорю:
«Продолжим наш спор в Москве», – говорю!
...Проживаюсь я в Москве, как собака.
Отсылает референт к референту:
«Ты и прав, – говорят, – но, однако,
Не подходит это дело к моменту.
Ну, а вздумается вашему цеху,
Скажем – встать на юбилейную вахту?
Представляешь сам, какую оценку
Би-Би-Си дадут подобному факту?!»
Ну, потом – про ордена, про жилплощадь,
А прощаясь, говорят на прощанье:
«Было б в мире положенье попроще,
Мы б охотно вам присвоили званье.
А так, – говорят, –
ну, ты прав, – говорят, –
И продукция ваша лучшая!
Но все ж, – говорят, –
не драп, – говорят, –
А проволока колючая!..»
«Ну, что ж, – говорю. – Отбой! – говорю.
Пойду, – говорю, – в запой», – говорю.
Взял – и за́пил.
Александр Галич. 1970
|