Червоний трикутник
От стою я перед вами під насмішкою,
на плечах моїх – тягар злої доленьки...
Я гуляв із тітки Паши небіжкою,
і в «Пекін»¹ її водив, і в Сокольники².
Хустку їй подарував оксамитову,
під палатою гуляв Грановитою³...
А дружинонька, товаришка Миронова,
мандрувала в цей час закордонами.
Повернулась – їй привіт, анонімочка:
фотознімочок, а там – я та Ніночка...
Прокидаюся – нема моєї булочки,
ні речей її усіх, ні цидулочки!
Ну – нема,
ну, просто – геть нема!
Я – до неї, в суєту виконкомову,
і винюся, і уже в ноги падаю:
«Ти пробач мені, товаришко Миронова,
що зв’язався із тією я падлою!»
А вона як закричить, вся аж коралова:
«Ти із нюнями – йди геть на всі сторони!
Начувайся, я заяву відправила,
ти постій перед людьми, перед зборами!»
І трясе її, немов лихоманкою,
й холуї вже тут як тут з валер’янкою:
і Тамарка Шестопал, й Вітька Строганов,
та іще той референт, що із «органів»⁴.
Тут як тут,
ну, просто – тут як тут!
Ну, приходжу я на збори назначені,
протискаюся зі входу службового.
Звісно, в мене лікарняний заначений,
ще і лист із диспансе́ру нервового.
А Миронова – у модному шарфику;
як ввійшов я – залила́ся жовти́зною.
Першим пунктом йшло – «Підтримаймо Африку!»,
а про мене – перегодом, у «різному».
Як про Гану⁵, всі – в буфет, за курчатами;
я би теж взяв, та біда з грошенятами...
Тут згадали і про мене нероби ці:
«Ну, виходь вже, викладай всі подробиці!»
Всі як є,
ну, просто – всі як є!
І стою я перед ними під насмішкою,
й на душі моїй – тягар злої доленьки!
Я гуляв із тітки Паши небіжкою,
і в «Пекін» її водив, і в Сокольники.
І кажу, що у моральному вигляді
я під вплив попав розтлінного Заходу;
та трапляється ж потьмарення іноді,
що й не виявиш ворожого запаху!
І на жалість я купляв їх, мучителів,
і папірчик, що я псих, їм зачитував –
а пішов звідтіль добряче обтесаним:
із доганою, авжеж, із занесенням!
Ой-йой-йой,
ну, просто – ой-йой-йой!
Взяв букет я, та і став під конторою
біля входу номер сім, для начальників.
А Миронова, як вийшла, – стала чорною,
шмиг у «Волгу»⁶ – і без мене відчалила...
Я тоді у роздягальню заскакую,
тітці Паші шепочу́: «Буду ввечері!»
А вона мені: «Ну ні! З аморалкою
мати справу ми, пробач, не приречені.
І племінниця моя, Ніна Яківна,
має судження зі мною однакове,
тож вона розторгувалась редискою –
і додому відбула, за пропискою».
Чорт зна що,
ну, просто – чорт зна що!
Я іду тоді в райком, шлю цидулочку, –
особисту, та іще й з нотабеною!
А у Грошиної – глядь, моя булочка,
й видно, з подиву – вся стала зеленою...
Ми застигли, на ослінчику містячись,
й посміхнулася товаришка Грошина:
«Строгача він упіймав – ну, і вистачить,
помиріться ви тепер по-хорошому!»
І пішли ми з нею вдвох, як при нагляді,
і дістались до «Пекіну» у злагоді.
Вона випила «Дюрсо»⁷, а я – «Перцевої»
в честь радянської родини взірцевої!
От і все!
Травень 2023
|
Красный треугольник
Ой, ну что ж тут говорить, что ж тут спрашивать?
Вот стою я перед вами, словно голенький.
Да, я с Нинулькою гулял с тети Пашиной,
И в «Пекин» ее водил, и в Сокольники.
Поясок ей подарил поролоновый
И в палату с ней ходил в Грановитую.
А жена моя, товарищ Парамонова,
В это время находилась за границею.
А вернулась, ей привет – анонимочка:
Фотоснимок, а на нем – я да Ниночка!..
Просыпаюсь утром – нет моей кисочки,
Ни вещичек ее, ни записочки!
Нет как нет,
Ну, прямо – нет как нет!
Я к ней в ВЦСПС, в ноги падаю,
Говорю, что все во мне переломано.
Не серчай, что я гулял с этой падлою,
Ты прости меня, товарищ Парамонова!
А она как закричит, вся стала черная:
«Я на слёзы на твои – ноль внимания!
И ты мне лазаря не пой, я ученая,
Ты людя́м все расскажи на собрании!»
И кричит она, дрожит, голос слабенький...
[А] холуи́ уж тут как тут, каплют капельки:
И Тамарка Шестопал, и Ванька Дерганов,
И еще тот референт, что из органов,
Тут как тут,
Ну, прямо, тут как тут!
В общем, ладно, прихожу на собрание.
А дело было, как сейчас помню, первого.
Я, конечно, бюллетень взял заранее
И бумажку из диспа́нсера нервного.
[А] Парамонова, гляжу, в новом шарфике,
[А] как увидела меня – вся стала красная.
У них первый был вопрос – «Свободу Африке!»,
А потом уж про меня – в части «разное».
[Ну,] как про Гану, все – в буфет за сардельками,
Я и сам бы взял кило, да плохо с деньгами,
А как вызвали меня, я свял от робости,
А из зала мне кричат: «Давай подробности!»
Все, как есть,
Ну, прямо – все, как есть!
Ой, ну что тут говорить, что ж тут спрашивать?
Вот стою я перед вами, словно голенький.
Да, я с племянницей гулял с тети Пашиной,
И в «Пекин» ее водил, и в Сокольники.
И в моральном, говорю, моем облике
Есть растленное влияние Запада.
Но живем ведь, говорю, не на облаке,
Это ж только, говорю, соль без запаха!
И на жалость я их брал, и испытывал,
И бумажку, что я псих, им зачитывал.
Ну, поздравили меня с воскресением:
Залепили строгача с занесением!
Ой, ой, ой,
Ну, прямо – ой, ой, ой...
Взял я тут цветов букет покрасивее,
Стал к подъезду номер семь, для начальников.
А Парамонова, как вышла, – стала синяя,
Села в «Волгу» без меня и отчалила!
И тогда прямым путем – в раздевалку я,
И тете Паше говорю: мол, буду вечером.
А она мне говорит: «С аморалкою
Нам, товарищ дорогой, делать нечего.
И племянница моя, Нина Саввовна,
Она думает как раз то же самое,
Она всю свою морковь нынче про́дала
И домой по месту жительства о́тбыла».
Вот те на,
Ну, прямо – вот те на!
Я иду тогда в райком, шлю записочку:
Мол, прошу принять, по личному делу я.
А у Грошевой как раз моя кисочка,
Как увидела меня – вся стала белая!
И сидим мы у стола с нею рядышком,
И с улыбкой говорит товарищ Грошева:
«Схлопотал он строгача – ну и ладушки,
Помиритесь вы теперь по-хорошему!»
И пошли мы с ней вдвоем, как по облаку,
И пришли мы с ней в «Пекин» рука об руку,
Она выпила «Дюрсо», а я перцовую
За советскую семью образцовую!
Вот и все!
Александр Галич. 1964
|