У дружини, он, спитайте, у Даши,
чи спитайте у сестри її, Клавки:
я тим ранком іще бу́в не піддавши;
може, чарку пропустив для затравки...
Хоч неділя – це поважна причина,
я і пляшки не залив ще за комір;
враз – у двір заїжджає машина,
і дивлюся – обкомівський номер!
Я на ґанок почвалав: що за гість?
Певне, хтось діловий, не за втіхами...
Ну, а це – порученець, ховає злість,
каже: «Швидше сідай – і поїхали!»
Та я́, коли утруднення –
пірну до виру!..
У клубі йде заутреня
на захист миру.
Ну, саджуся я до нього у «Волгу»,
він дає мені аркушів кучу,
каже: «Вивчи за дорогу недовгу
свою власну промову блискучу!»
А я ж навичку нажи́в отакенну,
у зачи́таннях – я спец, слава богу!..
Приїжджаємо, я – миттю на сцену,
і саджуся із культурністю збоку.
От киває головуючий чемно:
час настав робітничого слова!
Отже, черги я чекав недаремно,
тож виходжу – й промовляю зразково:
«Ізраїльська, – кажу, – вояччина
усьо́му відома люду!
Як мати-героїня відзначена,
кличу її до суду!
Давно вже я самотниця,
та в повну міру
готова я боротися
за справу миру!
Як мати заявляю відзначена!..»
Тут я мало не звалився зі сцени, –
от, буває, таки випаде скрута!
Сучий виплодок, піжон-порученець
в метушняві папірці переплутав!
І не знаю – дотягти чи скінчи́ти,
в залі, наче, не лякають ганьбою;
Перший, нібито, – тако́ж не сердитий,
задоволено кива́ головою...
І учвал зашелестів я листками
(слава богу, що там фрази шаблонні)...
А закінчив – так усі заплескали,
й Перший та́кож – два рази́ звів долоні.
А опі́сля, у фойє мальовничому,
він для мене знайшов два-три слова ще:
«Добре видав ти їм, по-робітничому!
Дуже правильно окреслив становище!»
Травень 2023
|
У жене моей спросите, у Даши,
У сестре ее спросите, у Клавки:
Ну, ни капельки я не был поддавши,
Разве только что – маленько, с поправки!
<...>
Только принял я грамм сто, для почина
(Ну, не более, чем сто, чтоб я помер!),
Вижу – к дому подъезжает машина,
И гляжу – на ней обкомовский номер!
Ну, я на крылечко – мол, что за гость,
Кого привезли, не чеха ли?!
А там – порученец, чернильный гвоздь,
«Сидай, – говорит, – поехали!»
Ну, ежели зовут меня,
То – майна-вира!
В ДК идет заутреня
В защиту мира!
Ну, сажусь я порученцу на ноги,
Он – листок мне, я и тут не перечу.
«Ознакомься, – говорит, – по дороге
Со своею выдающейся речью!»
Ладно – мыслю – набивай себе цену,
Я ж в зачтениях мастак, слава богу!
Приезжаем, прохожу я на сцену,
И сажусь со всей культурностью сбоку.
Вот моргает мне, гляжу, председатель:
Мол, скажи свое рабочее слово!
Выхожу я, и не дробно, как дятел,
А неспешно говорю и сурово:
«Израильская, – говорю, – военщина
Известна всему свету!
Как мать, – говорю, – и как женщина
Требую их к ответу!
Который год я вдовая,
Все счастье – мимо,
Но я стоять готовая
За дело мира!
Как мать вам заявляю и как женщина!..»
Тут отвисла у меня, прямо, челюсть,
Ведь бывают же такие промашки! –
Этот сучий сын, пижон-порученец
Перепутал в суматохе бумажки!
И не знаю – продолжать или кончить,
В зале, вроде, ни смешочков, ни вою...
Первый тоже, вижу, рожи не корчит,
А кивает мне своей головою!
Ну, и дал я тут галопом – по фразам,
(Слава Богу, завсегда все и то же!)
А как кончил – все захлопали разом,
Первый тоже – лично – сдвинул ладоши.
Опосля зазвал в свою вотчину
И сказал при всем окружении:
«Хорошо, брат, ты им дал, по-рабочему!
Очень верно осветил положение!»
Александр Галич. 1970
|