Казка про прогрес
В одній землі, в часи колишні,
з’явився між людьми ураз
моральний звих, чи навіть сказ, –
такий, що всі, святі і грішні,
здійняли лемент до небес, –
немов завзяті однодумці
(хоч кожний – різне мав на думці):
– Ех, от якби в нас був прогрес!..
Прогрес, насправді, був не трібний
тоді нікому в тій юрмі,
жили там добре і в пітьмі,
а світ... на що він, друзі, здібний?!
Та кожний – скиглив, наче пес,
усім навкруг в обидва вуха,
або, як сич надутий, ухав:
– Ух, от якби в нас був прогрес!..
А чорт один – прибіг відразу
у ту країну чарівну:
злість охопила сатану,
коли він вчув дурну цю фразу;
і щоб тамтешніх неотес
приструнчити та полякати,
надумав він прогрес їм дати:
– Стривайте, буде вам прогрес!..
Прогрес немов звалився з неба –
і тут почав виття та плач
усяк «передовий» горлач,
кому було прогрес той треба:
його спостиг нараз бельмес,
що весь бариш – приносять ду́рні,
а тут – пройшли часи безжурні,
і в цьому винний – так, прогрес.
Вся журналістика захляла,
у неї ґрунт пішов з-під ніг,
бо псевдосенсаційних книг
вже публіка не купувала.
Читач колишніх днів почез,
і журналісти-крокодили
одне на одного насіли,
пославши геть увесь прогрес!
Секрети взнавши гігієни
в обхід лукавих лікарів,
ніхто вже більше не хворів;
і лікар, зліший від гієни,
звихнувшися з таких чудес,
похмуро пив шартрез із Шартра
і бурмотів: коли вже в тартар
оцей провалиться прогрес?..
«О, доле наша, як гірка ти!
Ніхто не судиться дарма,
вже навіть і убивств нема! –
стогнали всюди адвокати. –
Хоча б один якийсь процес!
Про що завгодно, про дрібниці!
Життя – безглузде, дні – безлиці,
коли панує скрізь прогрес!..»
Всі сфери, прошарки та кола
змінилися; нема поем,
городових, плетух-нікчем
та ябед, що кругом – крамола;
юрба завсідників трапе́з
узялась раптом за роботу...
Коротше – лиш бучну нудоту
в країну ту приніс прогрес.
Отак нечистий більше року
тримав населення в нуді;
та згодом знудивсь, і тоді –
розвіяв вщент прогрес, нівроку.
Й коли скінчив нарешті край
цю прогресивну грати п’єсу,
збагнули всі: лиш без прогресу
можливий в їхнім царстві рай!
Лютий 2023
|
Сказка о прогрессе
В одной стране, в былые годы,
Среди людей явился вдруг
Престранный, нравственный недуг,
И все, во имя новой моды
(Хоть каждый в деле шел – кто в лес,
Кто по дрова), кричали хором,
Имея слабость к разговорам:
– Ах, если б был у нас прогресс!
Прогресс был, в сущности, не нужен
В том древнем царстве никому,
Где ободряли люди тьму.
А свет... все думали – к чему ж он?
Но все ж из кожи каждый лез
И, продолжая бить баклуши,
Жужжал один другому в уши:
– Ах, если б был у нас прогресс!
Бес, вечно странствуя по свету,
Забрел в ту самую страну.
Злость охватила сатану,
Когда повсюду фразу эту
Стал слышать он. Решился бес
Прогресс дать на́ смех этим людям,
Чтоб насолить хоть чем-нибу́дь им...
– Постойте, будет вам прогресс!
Прогресс свалился точно с неба –
И поднял бесконечный вой
Любой крикун «передовой»,
Прогресса алчущий, как хлеба.
Он понял вдруг, что темный лес
Повальной глупости и спячки –
Его барыш, и что потачки
Не даст теперь ему прогресс.
<...>
Врасплох застигнутая стала
Вся журналистика в тупик:
Изданий глупых, пошлых книг
Толпа, увы! не покупала.
«Читатель» прежних лет исчез,
И журналисты, как собаки,
Друг друга рвать пустились в драке,
Пославши к черту весь прогресс!
Все тайны строгой гигиены
Постигнув, каждый стал здоров
К негодованью докторов,
И врач, мрачней самой гиены,
Таких не ведая чудес,
Пил только с горя кремортартар1,
Ворча: когда же это в тартар
Людской провалится прогресс?..
«О, наша жизнь, будь проклята́ ты!
Гражданских дел пропал и след,
Убийств, и тех на свете нет! –
Стонали всюду адвокаты. –
Хоть бы один какой процесс!
О, рысаки! О, Смуров, Вьюшин2!..
Весь свет бессмыслен и бездушен,
Когда в нем царствует прогресс!»
Все сферы жизни, все сословья
Преобразились; нет стихов,
Хожалых, сплетниц, дураков,
Клевет, доносов, пустословья;
Толпа отчаянных повес
Взялась за труд и за науку;
Одну торжественную скуку
С собой на землю свел прогресс.
Так бес морочил больше году
Людей, смеясь исподтишка;
Потом – прогрессу дал пинка
И он, как будто, канул в воду.
Когда ж избавился весь край
От прогрессивных шуток беса,
То все решили: в жизни рай
Возможен только без прогресса.
Д.Мінаєв. 1872
|