Повітове містечко
В нас у місті – життя посміхається
лиш пройдисвітам та шахраям;
що ні крок – то душа з болю крається,
коли бачиш тутешній бедлам.
У болото вгрузаюча вулиця
та поламаний вщент тротуар;
і шпиталь у руйновищі тулиться,
і не їде ніхто на пожар.
Хабарів не пропустять начальники,
а завжди візьмуть все, що даси:
цуценяток, цукерки, срібляники,
й може, навіть – шматок ковбаси.
Не страхаючись гніву столичного,
на драпіжці живе наш суддя;
за словами поета ліричного –
«при криниці пустель він баддя»1.
Вічні карти та чвари з дружинами –
от і все, що побачиш у нас;
з крючкодерами нашими чинними
стережись, бо ускочиш нараз...
В нас у місті – життя посміхається
лиш пройдисвітам та шахраям;
що ні крок – то душа з болю крається,
коли бачиш тутешній бедлам...
Січень 2023
|
Уездный городок – в натуре
В нашем городе жизнь улыбается
Прощелыгам одним да ворам;
Что ни шаг – то душа возмущается,
Как пойдешь по уездным дворам.
Залита грязью площадь базарная,
И разбитый гниет тротуар;
Здесь нередко команда пожарная
Прикатит без воды на пожар.
Всё начальство пропахло здесь взятками.
Всем берут – что кладут на весы:
Ситцем, сахаром, чаем, лошадками
И, пожалуй, куском колбасы.
<...>
Не боясь обличенья столичного,
Лихоимством живет наш судья;
По словам стихотворца отличного:
«При колодце пустынь он бадья».
Сплетни, карты, баталии с женами,
Вот и всё, что встречаешь у нас;
С крючкотворами теми прожженными
Не зевай, попадешься как раз.
В нашем городе жизнь улыбается
Прощелыгам одним да ворам;
Что ни шаг – то душа возмущается,
Как пойдешь по уездным дворам.
Д.Мінаєв. 1864
|