Скоморох-потішник

У давньому столітті

жив-бу́в на білім світі

Федот-стрілець,

хвацький молодець.

Був той Федот

помірний патріот,

з лиця не надто видний,

ні багач, ні бідний,

ні в смолі, ні в сріблі́ –

а так, взагалі.

Служба у Федота –

мисливська турбота,

царю – дичину́ усяку,

а той за те – подяку.

В царя гостей на дні –

як зернят у кавуні,

один зі Швеції,

інший із Греції,

а хтось із Гавай –

і всім жерти давай!

Один хоче омарів,

другий – кальмарів,

третій – сардин,

а добувач – геть один!

От я́кось раз –

Федотові наказ:

ні світ ні зоря

з’явитись до царя.

Цар на вид хиряк,

макітра з кулак,

та злісність і нерв –

його спецрезерв.

Дивиться на Федьку,

як шлуночник на редьку.

У Федьки з настрашки –

по шкірі мурашки,

й кожен придаток

тремтить, на додаток...

Тут, як то кажуть,

і казці початок.

Цар

Як диктує протокол,

завітав до нас посол,

а закуски в нас у хаті –

півсирка та алохол.

Відправляйся, братцю, в путь,

їстівного нам здобудь:

глухаря або тетерку,

чи фазана, чи що-будь.

А не впораєшся – от,

підеш враз на ешафот.

Це ж, диви, державна справа!

Вловлюєш, який компот?

Федот

При кебеті при моїй –

невже я збезчещу стрій?

Певне, теж не ликом шитий,

розумію, стан який!

Це, виходить, на мені

дипстосунки провідні:

не вполюю десь куріпку –

бути, певна річ, війні.

Щоб заморський посланець

не роз’я́трився вкінець –

забезпѐчу провіантом,

бу̀де в супі тетерець!..

Скоморох-потішник

Слово царя –

твердіше сухаря.

Пошле по ведмедя –

й підеш, як на шведа,

нікуди діватись,

треба, Федю!

Чи птиця та риба –

чи меч та диба.

Обійшов Федот

купу світот,

та все дарма:

дичини́ нема!

Украй стомився,

та й день скінчився,

й хоч по-пустому –

а пора додому.

Враз бачить: птиця,

лісна голубиця,

сидить, не таїться,

рушниці не боїться...

Федот

От же капость завдалась:

дичини хотіли? – зась!..

Що ж, підстрелю голубицю,

буде здобич хоч якась.

І, до речі, страва ця

варта доброго слівця:

голуб у підливі з кропом –

то й не гірший за рябця!

Голубиця

Не чіпай мене, облиш,

з мене вигоди – на гріш:

і людей не нагодуєш,

й пір’я – та́к собі бариш...

Той посольський пустодзвін,

певне, любить галантин,

а в мені – яке це м’ясо,

вся фігура – сміх один!

Федот

Грає щезник-дідуган,

чи це я вдихнув дурман?

Чи у вусі вада сталась

через мій нервовий стан?

Може, десь який спудей

навигадував ідей,

щоб звір’я заговорило

знагла мовою людей?..

Голубиця

Ти, Федоте, не скими,

ти собі̀ мене візьми;

як дотягнеш до світлиці –

там і змовимося ми:

забезпечу твій спочи́в,

й щоб у побуті не скнів,

й гратиму тобі на скрипці,

і моритиму клопів!..

Федот

Віри досі я не йму...

Добре, лізь уже в суму, –

вдома легше розібратись,

що до чого та чому!

Скоморох-потішник

Приніс Федот го́рличку

до себе у го́рничку.

Сидить понурий,

у полоні зажури.

І є в парубчини

серйозні причини:

не зроблена робота

в полювача Федота.

А цар жалю́ не знає,

враз голову відкрає...

Сидить Федот, мається,

з білим світом прощається.

Згадав про птицю,

лісову голубицю.

Глядь – а серед горниці,

видно, замість горлиці

стоїть собі дівиця,

струнка, як ялиця!

Маруся

Здрастуй, Федю! Ти та я –

ми тепер одна сім’я.

Так, Федоте! Я – Маруся,

благовірна я твоя...

Щось мовчить мил-друг Федот,

як води набравши в рот...

На мені не той кокошник,

чи немодний редингот?

Федот

Я б тобою, як вві сні,

милувався день при дні!

Тільки бути чоловіком –

вже не встигнути мені.

Я сьогодні, ледь зоря,

був на «килимі» в царя,

й він мені завдання видав:

вполювати глухаря.

Хоч тепер і не сезон,

сперечатись не резон;

добре, думаю, здобуду,

це ж глухар, а не бізон...

Всі облазив болота́ –

не досягнута мета:

не було птахів солідних,

поголовна мілкота!

Тож твоєму мил-дружку –

не до фліртів на лужку:

завтра цар за це фіаско

відірве мені башку.

А лишившись без башки,

вартість втрачу я таки,

бо в моєму організмі

найцінніше – це думки!

Маруся

Не журися і не хнич!

Буде здобич, певна річ!..

Стануть хай переді мною

Тит Кузьмич та Фрол Хомич!

(Маруся плескає в долоні –
з’являється пара молодців)

Як второпали наказ –

то й виконувати час!

Пара молодців

Та не звольте сумніватись,

це ж воно не перший раз!..

Скоморох-потішник

А цар із послом

вже сидять за столом.

А зліва від жба́нка –

царівна та нянька.

Й чекають навсидьки

від Федьки наїдки.

Авжеж, без обіду –

ніякого виду!

А на столі не густо:

зів’яла капуста,

строчок та поганка, –

так собі гулянка.

Візитер скучає,

ботфортом качає,

на скатертині

проріхи вивчає.

Цар терпець втрачає,

й сам не помічає,

що Федька́ по мамі

вголос величає.

Раптом – з неба ніби:

паляниці хліба,

ікри цеберка,

тушкована тетерка,

стерляжа юшка,

тельбухи, галушки –

і ось такої їжі

назв – як у Парижі.

На такій основі

є сенс і у розмові!

Цар

Викликає інтерес

науковий ваш прогрес:

як у вас там сіють брукву –

зі шкуринкою, чи без?

Посол

Yes!

Цар

Викликає інтерес

харчувальний ваш процес:

як у вас там п’ють какаву –

зі згущенкою, чи без?

Посол

Yes!

Цар

Викликає інтерес

і такий іще ексцес:

як баби́ у вас там ходять –

в панталончиках, чи без?

Посол

Yes!

Нянька

Посоромивсь хоч посла б!

Зовсім розумом ослаб?

Де про що б не говорили –

зводиш все одно на баб!

Цар

Знову ти в свою дуду?

Здам в острог, як шкиринду!

Я ж не просто марнословлю,

я ж політику веду!

Дівка наша підросла,

а худа, як та мітла!

От міркую, щоб віддати

нашу кралю за посла.

Тільки варт, кори́сті для,

порозводити ля-ля

й різні натяки робити

не всерйоз, а так, здаля.

Нянька

Слухай, за твого посла

навіть я би не пішла, –

так і зиркає, падлюка,

що́ би вкрасти зі стола!

Він тобі все «yes» та «yes» –

й тлить між тим делікатес.

Відвернешся – він маєток

проковтне нараз увесь!

Цар

Ти отут не рий траншей,

бо відправлю до мишей!

Ти і так розполохала

всіх заморських аташей!

Вчора був гишпанський гранд –

ох і дженджик, ох і франт!

Кожне вухо з діамантом, –

чим тобі не варіянт?

Ти ж – підстроїла, щоб гість

плюхнувсь на стирчачу вісь,

і на нас тепер у гранда –

гостра політична злість!

Нянька

Пам’ятаю! Це той гранд,

що пожерти був талант:

вліз по вуха у тарілку

та заляпав жиром бант!

На звертання на усі –

як папуга: «sí» та «sí»;

а тим часом налягає

на сардини івасі!

Цар

Я за лінію твою

у тюрмі тебе згною!

Чи велю тебе втопити

у найближчім ручаю!

Із Німеччини барон

гідно так держав фасон;

та на тебе, партизанку,

й тут не знайдеш угомон!

Хто йому на дно ковша

кинув дохлого миша́?

Ти – шкідниця, й безумовно –

в тебе капосна душа!

Нянька

Тільки згаданий барон

їжі споживав – вагон!

З воронням би був у зграї –

так обжер би і ворон.

Видом гордий – «ja» та «ja»,

тільки вдача – ласія;

дай солому – з’їсть солому,

бо чужа, а не своя!

Цар

Ну, шпигунко, постривай:

упечу в тюрму – і край!

З ворогами я суворий,

хоч душевний зазвичай.

Ти змірковуй – слів не трать! –

звідки в мене буде зять?

Ти сама чудово бачиш:

в неї женихів – не рать!

Бо якби їх був тут полк –

у дебатах був би толк;

ну, а ні – згодиться кожний,

хто би курочку потовк...

Царівна

Ти царюєш, звісно, скрізь –

ще у розумі, надісь?

Йди собі царити далі,

а в любов мою не лізь!

В хаті стільки аташе,

що й не вийдеш в негліже,

а від їхніх деколонів

голова тріщить уже!

Цар

Як любов і справді зла,

покохаєш і посла.

А нараз мені поправиш

і в комерції діла:

я під клопоти про шлюб

збув би їм сосну та дуб;

вся громадськість наша згодна,

тільки ти – береш на зуб!

Царівна

Скільки б не було промов –

можу повторити знов,

що людина має право

на незайману любов!

Може б, я, кінцем кінець,

врешті й стала під вінець,

як посватавсь би до мене

наш Федотонько-стрілець...

Цар

Ач, дурепа!.. Цить, мовчи!

От про що ти сниш вночі!

Марш до себе у світлицю

та сольфеджію учи!

А нахабного стрільця,

надто звабного з лиця,

я відваджу від палацу, –

і з фасаду, і з торця!..

Скоморох-потішник

Був у царя генерал,

із плітка́ми вів журнал.

Загримує фізію –

і в місто, на ревізію:

винюхує, собака,

мислячих інако.

Перевіряє знову:

а раптом десь є змова?

Де чого почує –

в шпаргалах зафіксує.

І вранці цим козиря́

на доповіді у царя.

Цар

Генерале, чом зоскнів?

Чи на кір ти захворів,

чи паленкою упився,

чи у карти все спустив?

Може, служба допекла,

може, армія мала,

може, сталося в гармати

перекривлення ствола?

Докладай давай, однак –

не справляючи балак,

знати хочу я детально,

хто, куди, чого та як!

Генерал

Був недавно у стрільця,

у Федота-молодця;

вздрів його нову дружину –

й полонила краля ця!

Третій день – як у жару,

шаблю в руки не беру,

і така в душі мрійливість –

не дай боже, ще помру!

А учора стався гріх:

вірша ледь не склав при всіх;

лікарі перелякались,

кажуть, це – любовний звих...

Цар

Обійшов мене стрілець,

хоч і знав, що я вдівець!

Нумо, запросіть красуню

до царя на холодець!

А підступного стрільця –

гнати зовсім із сільця,

владі у моїй особі

цей стрілець – не до лиця!

Генерал

Вкрасти жінку в бідака –

справа, звісно, не важка,

та якщо про тебе взнають –

з тро́ну скинуть сторчака!

Нині знахабнів народ,

не клади їм пальця в рот;

хоч не любиш ти Федота,

милий людям цей Федот.

Цар

Ти у нас такий глупак

кожну п’ятницю, чи як?

Маю вчити я міністра,

як плести йому личак?..

Щоб царя лихим слівцем

не паскудив хор нечем,

дій суворо за законом,

тобто виключно... тихцем.

І тоді я без облуд

твій віддячу бранний труд:

ковалі кують вже орден –

стратили заліза пуд!

Скоморох-потішник

Цілий день генерал

свій трусив арсенал,

з виглядом фахівця

планував згубу стрільця.

Та думки в злодюги

скисли від напруги.

Тут згадав не всує,

що подруга існує,

Баба Яга –

кістяна нога.

До неї скоріше,

вона – розумніша!

А вона десь у гаї

трави збирає,

з них різноманітні

трутизни виробляє.

Як побачила генерала –

весь гербарій повпускала.

Ску̀чно, товариші́,

без рідної душі!

Баба Яга

Чом це кучері твої

стали сторч на голові?

Може, шведи у Полтаві,

чи поляки у Москві?

Зжуй кедрової кори, –

це поможе, до пори,

бо не хімія сумнівна,

а природні, бач, дари!

Чи візьми цю суміш трав,

в їй – корисний феросплав,

від якого з генералів

жоден ще не помирав!

Генерал

Стій! Мені твоя лісна

не потрібна трутина́!

Розшугай кротів та білок,

є розмова потайна...

Тут у нас один стрілець –

надто спритний красунець;

тож його звести потрібно,

як то кажуть, нанівець.

Тільки як? Знести башку –

людям це не до смаку...

Вигадай на нього спосіб,

як згубити нашвидку!

Баба Яга

Ча́клуй, баба, ча́клуй, дід,

стрептоцид і гербіцид...

Слухай про стрільця пораду,

що̀ із ним зробити слід.

Раз такий це нелюдим,

що не ладить цар із ним, –

хай за ніч здобуде килим

з гаптуванням золотим.

Й щоб на килимі була

вся держава чимала;

а коли не роздобуде –

що ж, до нього доля зла...

Генерал

От же ж бабка! Фахівець!

Значить, клопоту кінець!

Хоч виймай тебе зі ступи –

та в міністри, як взірець!

От полізе австріяк,

а у нас – героїв брак;

а з тобою – я готовий

хоч у розвідку, хоч як!

За добро плачу добром,

хтіш – єнотом, хтіш – бобром;

а не хтіш – так можу міді

відвантажити відром...

Баба Яга

Годі, милий, не гріши,

збережи свої гроші:

я ж бо це – не задля грошей,

я ж це – тільки для душі!

Дійде раптом до біди –

ти прямцем біжи сюди.

Ми у лісі теж не звірі,

допоможемо завжди!..

Скоморох-потішник

Кличе цар стрільця,

хвацького молодця.

Іще не дав завдання,

а сердиться зарані.

Сука́є руками,

соває ногами,

очі витріщає –

загалом, лякає.

І так йому охота

згубити Федота,

що прямо аж нудота

і в кістках ломота!..

Цар

Хочу я собі у дім

килим з гаптом золотим...

Це, врахуй, державна справа,

завтра маєш бути з ним!

Й щоб на килимі була

вся держава чимала,

бо з балкона я не бачу

навіть ближчого села!

Не одержу, що́ схотів, –

вибачай за негатив:

станеш на башку коротше,

бо віддам до лап катів!..

Скоморох-потішник

Федот прийшов додому –

нема лиця на ньому.

Сів у кутку,

похнюпив башку,

навернув на очі

сльозину отаку.

Маня їсти кличе,

а він горе миче,

нічого не хоче,

супиться та хниче...

Маруся

Може, Федю, повіси,

чом не п’єш та не їси?

Чи тобі в моїй окрошці

недостатньо ковбаси?

Федот

Не до страв мені, повір!

Цар лютує, наче звір!

Самодурствує, падлюка,

бо – упертий бузувір!

Принеси, кричить, у дім

килим з гаптом золотим,

щоб на ньому, як на мапі,

був і Шпіцберген, і Крим!

Маруся

Не журися і не хнич,

що старий лютує сич...

Стануть хай переді мною

Тит Кузьмич та Фрол Хомич!

(Маруся плескає в долоні –
з’являється пара молодців)

Як второпали наказ –

то й виконувати час!

Пара молодців

Та не звольте сумніватись,

це ж воно не перший раз!..

Скоморох-потішник

На ранок Федот –

стоїть без турбот

біля царського дому,

і килим при ньому.

Стоїть посміхається,

варти не лякається.

Цар урази́вся –

аж кав’яром подавився.

В серці злість клекоче,

а показати не хоче.

Прикидається, гад,

що начебто рад!

Федот

Вчора килим ти бажав, –

ну, так я його припхав.

І малюнок за завданням:

тут і Суми, й Станіслав.

О́н як золотом сія, –

саме те́ для гордія...

Килим цей – тобі в дарунок

жінка виткала моя.

Цар

Ох і шельма! Ох і хват!

Видно, жон – чима́лий штат!

Висватав, мабу́ть, відразу

цілий ткацький комбінат?

Ні, Федько, твоя жона,

хоч і спритна, та одна!

А щоб це за ніч зробити,

їх потрібно – до хріна!

Федот

Тож, ти килиму не рад,

він тобі не тішить згляд?

Ну, я вирішу проблему:

заберу його назад!

Щоб не гинути трудам,

я купцям його віддам,

і нехай собі спливає

із держави – в Амстердам!

Цар

Варт би дати, чорт візьми,

стусанів тобі з корми,

щоби ти не насміхався

над сурйозними людьми!

Та оскільки я не злий

й бережу суспільний стрій –

ось тобі п’ятак на чарку,

й геть ізвідси вже мерщій!..

Скоморох-потішник

Кличе цар генерала,

штир йому до забрала!

В царя рило

геть почервоніло,

значить, він суворий,

тож – на руку скорий.

У бі́йці він дока:

як тільки склока –

влучає, падло,

не мимо ока.

Про це генерал

вже мав сигнал:

від початку казки

не скида́є пов’язки...

Цар

Що, служивий, хибний крок?

Помилився на дрібок?

Тільки цей дрібок потягне

на незлий тюремний строк!

В тебе – сажень у плечах,

а макітрою – зачах;

от її і підлікуєш

на казенних-то харчах!

Генерал

Упечи мене в острог

на який завгодно строк –

до ума мені все рівно

стільки же, як до зірок!

Дайте в бій піти мені

із мечем та на коні!

А інтриги палацові –

не моє це зовсім, ні!

Цар

От же ж «вашеблагородь»!..

Ти кислиці не розводь,

а стратегію продумай,

без меча Федька́ знешкодь!

А лишишся віслюком –

будь упевнений цілком:

я тобі поправлю писок

особистим кулаком!..

Скоморох-потішник

Дарма генерал

дожидався похвал:

не вийшло з нальоту

нашкодити Федоту.

Голова – по плечі

знов у клопотнечі.

А в голові – гладко,

хоч якась би гадка!

Гадав-гадав,

нічого не надбав.

Як не крутися –

без Яги не обійтися!

За рішенням – ізнову

поперся у діброву.

Баба Яга

Щось втямки я не візьму:

знову ти смутний – чому?

Мо’, японці при Цусімі,

чи французи у Криму?

На, пригуб оцей кисіль:

в ньму – пеніцильна цвіль!

Вип’єш – і умить забудеш

суєту мирську та біль!

Хай на смак – бридкий він теж,

а тривогу зніме все ж,

станеш повністю безжурний, –

звісна річ, як не помреш...

Генерал

Знов я – з приводу стрільця!

Клопотам нема кінця!

Ось тому я і хворію,

от і спав тому з лиця.

Він же хитрий, наче лис,

всім натер нам перцю в ніс!

Скільки ти не чаклувала,

а той килим – все ж приніс!

Хоч на вигляд він простак,

а на вигадки – мастак;

тож диви, чаклуй сильніше,

з почуттям, а не так-сяк!

Баба Яга

Ча́клуй, баба, ча́клуй, дід,

ангідрид та гідроксид...

Слухай про стрільця пораду,

що́ із ним зробити слід.

Досвід маючи в житті,

я – завжди на висоті:

хай він оленя вполює,

в кого роги – золоті!

Хай побігає дарма,

бо в природі їх нема!

Я, між іншим, краєзнавець!

І ботанік, зокрема!..

Скоморох-потішник

Кличе цар стрільця,

змученого молодця.

Не встиг наш Федот

доїсти компот,

а в царя-лиходія –

уже нова затія.

Цар кипить від затій,

а Федька – потій!

І життя у Федьки –

гірш гіркої редьки.

Цар

Не лінуйсь і не зівай,

а негайно вирушай:

у державних інтересах –

о̀леня нам треба вкрай!

Хоч у дальньому куті,

хоч на вічній мерзлоті –

оленя знайди такого,

щоби роги – золоті...

Ти мені чортів не зич!

Йди із богом, навсібіч,

бо інакше – швидко взнаєш,

як башка злітає з пліч!..

Скоморох-потішник

Федот прийшов додому

у настрої жахному.

Сів сам із собою,

сховався за журбою.

Дружина-вродли́виця

круг нього ввивається –

а він і не дивиться,

її не торкається!

Сидить, плаче, –

горює, одначе!

Маруся

Чом ти дивишся сичем?

Щось досадне за плечем?

Чи в солянці мало солі,

чи вдавився калачем?

Федот

Та який вже тут обід:

цар замучив, живоїд!

Каже, що в ім’я держави

знов мені служити слід!

Каже, вірний будь меті,

і – щасливої путі!

Й хоче оленя, в якого

роги – поспіль золоті!

Маруся

Не журися і не хнич!

Є печалі і опріч!..

Стануть хай переді мною

Тит Кузьмич та Фрол Хомич!

(Маруся плескає в долоні –
з’являється пара молодців)

Як второпали наказ –

то й виконувати час!

Пара молодців

Та не звольте сумніватись,

це ж воно не перший раз!..

Скоморох-потішник

Ще тільки на світ –

Федот вже біля воріт.

Чекає прийому,

і олень при ньому.

У царя від люті –

аж кишки роздуті.

Розчавив би, гниду,

та не показує виду.

Сидить, позіхає,

злобу ховає.

Федот

Царю, добрий день! Салют!

Я облазив кожний кут;

був тобі потрібний олень –

ну, так він уже отут.

А яка чудова стать:

роги золотом горять,

так, що і вночі все видно

без лампад і без багать!

Цар

Та нема ж їх взагалі

ні у Твері, ні в Орлі!

Може, пара є в Багдаді,

так і ті – не за рублі!

А тепер – фіксуєм згляд:

де палац, а де Багдад!

Чи ти в ніч одну змотався

до Багдада і назад?

Федот

Я у шоці, далебі:

олень теж не гож тобі?!

А учора так в’їдався –

«притягни хоч на горбі»!

Що ж, коли воно невлад –

поверну його в Багдад.

Хто сьогодні там при владі? –

Певне, дядько буде рад!.

Цар

Ти, Федько, пильнуй таки,

щоб не втратити башки!

Натяки твої я чую,

і усі – беру втямки!

Втім, гаразд, бо за престиж –

дідька самого́ простиш...

Ось тобі п’ятак на чарку –

і простуй куди ти хтіш!

Скоморох-потішник

Викликає цар генерала –

ажень прямо з-під одіяла.

Генерал в обіймах паніки

шукає підштаники,

розуміє, нещасний:

звуть не на пряники!

Цар на троні сидить –

від гніву кипить.

Чорний від злості,

як той крук на погості.

Цар

Хоч ти злющий, як бульдог,

та не справджуєш вимог;

складено уже про тебе

офіційний некролог.

Правда, ще не знаю сам,

першість я чому́ віддам:

крізь подушку подушити,

канделябром по морда́м?..

Генерал

Государю, ти – наш цар!

Ось є шабля, хочеш – вдар!

Тільки більше тим Федотом

мозок мій не скипидар!

Ти дарма мене не гудь,

в мене – зовсім інша суть:

оточити би що-небудь –

і узяти будь-що-будь!

Цар

Ти з мечем – авжеж, герой...

Тільки ось чого засвой:

не мечем, а головою

цей долають геморой!

Та якщо – ти вже повір! –

ти тупитимеш надмір –

сам зведу тебе до ката,

під караючий топір!

Скоморох-потішник

Ну, наш важкодум

знов напружив ум.

Хоч було там ума –

пригорща сама.

Гадав, гадав, гадав,

нічого не надбав.

Це, значить, впору

по Ягу йти, до бору.

Яга взріла генерала –

стрибонула аж до Уралу.

Та отямилась і вернулась, –

щоби гіршим не обернулось...

Баба Яга

Щось ти сам не при собі!

Он і прищик на губі!

Ох, змарнуєш ти здоров’я

в політичній боротьбі!

Спробуй заячий кізяк:

він природний, як-не-як!

І цілющий – ліпше меду,

хоч, кажись, не мед на смак.

Надто він міцний, мабуть,

і, бува, від нього мруть,

та оті, що виживають,

аж до старості живуть!

Генерал

Ти, стара, тут не крути,

заячі облиш хвости,

а придумуй, як Федота

до могили довести!

Побитом чортзна-яким

він таки притяг у дім

роги із дорогметалу

вкупі з оленем живим!

Тож тямки свої продуй

та ретельніше відьмуй,

бо, як бачимо, цей хлопець

не такий вже і нехлюй!

Баба Яга

Я, повір, ще з тѝх бабусь,

будь-кого̀ звести візьмусь!..

Та сьогодні, саме зараз,

не воро́житься чомусь.

Закололо в грудях враз,

засудомив кожний м’яз...

Я підозрюю у себе

гострий інфекційний сказ!

Дуже зле чогось мені!

Що́ки – ніби у вогні!

Словом, я з такого дива –

взагалі на бюлетні!

Генерал

Неміч? Ну, не входь у раж,

жабеня собі засмаж!

Бо немає краще ліків,

ніж природний антураж...

Не мороч мені башку,

як якомусь босяку,

а спрямуй свою підлючість

на роботу як таку!

А полізеш на рожен –

у острозі острижем!

Знай: лише слуга режиму

може стати в нас блажен!..

Баба Яга

Ча́клуй, баба, ча́клуй, дід...

(У бік) Причепився, дармоїд...

(Генералу) Слухай про стрільця пораду,

що́ із ним зробити слід.

Хай стрілець Федот притьма,

від великого ума,

бу́дь-що для царя здобуде

Те-Чого-Ніде-Нема!

Генерал

Ну, Федько, тепер стривай!

Всій твоїй удачі – край!

На дорученні оцьому –

надірвешся! І – нехай!..

Скоморох-потішник

Кличе цар стрільця,

хвацького молодця.

Знову завдання

державного звучання.

Та коли вже скі́нчиться

оце мордування!

Між тим, у плані казки –

далеко до розв’язки!..

Цар

Роздобудь мені притьма

Те-Чого-Ніде-Нема!

Запиши, до речі, назву,

щоб не бігати дарма.

І не вводь мне в хандру,

бо на прах тебе зітру!

Бо мені цей твій карахтер

вже давно не по нутру!

Так що – йди уже, мабуть,

вирушай скоріше в путь!

Пам’ятай: державна справа!

Вловлюєш таємну суть?..

Скоморох-потішник

Федот прийшов додому –

ось-ось впаде у кому!

Мов крейда білий,

обличчям занімілий.

Сів біля вікна –

в очах пелена.

Маня йому – квасу,

а він – нуль на масу.

Пова́жна причина –

смерть за плечима!

Маруся

Що у тебе за біда,

зовнішність уся бліда?

Чи в ризото по-міланськи

недостатньо підгрузда?

Федот

Люба, я твоє меню,

поза сумнівом, ціню,

та життя моє віддали

на поживу воронню!

Кучері стають сторчма!

Ти схвилюєшся й сама:

цар наказує приперти

Те-Чого-Ніде-Нема!

Маруся

Не журися і не хнич:

кинути достатньо клич!..

Стануть хай переді мною

Тит Кузьмич та Фрол Хомич!

(Маруся плескає в долоні –
з’являється пара молодців)

Як второпали наказ –

то й виконувати час!

(Пауза)

Пара молодців

Вибачаємось, хазяйко,

це завдання – не для нас!

Трібна мапа, хоч яка,

з нею справа більш легка.

А без певної адреси –

тільки вхопиш сторчака!

Жодних шукачів не жде

Те-Чого-Нема-Ніде,

бо його ж ніде немає!

В руки з неба не впаде!..

Маруся

Федю, серденько, прости,

схибили мої чорти!

Випало тобі само́му

зараз у похід іти.

Бережи себе! Обходь

стороною гниловодь;

не шукай винову кралю,

шури-мури не розводь!

Уникай кривих доріг,

як і клопотів пустих,

дбай ретельно про здоров’я

і щоранку їж горіх!

Федот

Ти, Марусенько, не бійсь!

Хоч займе це час якийсь,

я бажання царське втілю –

і вернусь живий, надісь!

Ти мене не забувай!

Вчасно фікус поливай!

Хочеш – грай на балалайці,

чи на п’яльцях вишивай!

А полізе враз такий,

що порушить спокій твій, –

застосуй звичайний засіб:

сковорідкою огрій!..

Скоморох-потішник

Відбув наш персонаж

у заморський вояж.

Дізнавсь про це генерал –

до царя помчав учвал.

Квапиться, мудрець,

докласти навпростець:

мовляв, пішов стрілець,

тож йому кінець.

Вже і дірку для ордена

просвердли́в, товстомордина!..

Цар

Ну, давай своє знання,

я чекаю вже півдня!

Краще неприємна правда,

ніж догідлива брехня!

Тільки зваж: якщо ця вість

ввергне знов мене у злість –

посаджу тебе в темницю,

й хай тебе там жаба з’їсть!

Генерал

Докладаю: ледь зоря –

дризнув Федька, мов щуря!

Слава богу, відв’язались

від оцього упиря!

Цей пройдисвіт, паразит, –

хай тепера пройде світ,

а не буде сновигати

й далі повз твоїх воріт!

Цар

Ну-бо, нянько! Йди сюди

та приймайся за труди:

рви із тім’я волосини,

тільки – сиві лиш, гляди!

А всі інші – ти щади

та розчісуй на гряди.

І шуруй там легше гребнем,

бо ж у мене не сади!

Нянька

Та ти сам, старий, прикинь:

як чесати цю гладінь?!

Тут поставити на облік

треба кожну волосінь!

І з якого бодуна

так здалась тобі жона?

Бо тобі ж, як чоловіку,

вже, пробачте, гріш ціна!

Цар

Хай вже мало волосин –

знудивсь бути сам-один!

Перський шах тако́ж плішивий,

а гарем – півста дружин!

Я же – хочу лиш одну

завести собі жону!

Чи вже я в інтимнім сенсі

і одну не потягну?

Нянька

Має шах не тільки пліш, –

ще харизму та престиж!

Ти ж, як жабка-королевич,

з-під корони ледь стирчиш!

В тебе, у твої літа,

сила все ж таки не та!

Поберіг би ти здоров’я,

бо тобі вже більше ста!

Цар

Ну і що, що більше ста?

Головне – що кров густа!

Покоряються коханню,

кажуть, будь-які літа!

Так що – віком не тривож,

бо і я для справи гож!

Раз любові всі покірні –

я покірний їй також!

Нянька

Ти, дружочку, з тих мужів,

що, пробач, на кшталт вужів, –

обпов’ють, але не вжалять!

Ти своє вже відслужив!

Викрасти чужу жону –

треба пристрасть нутряну,

а твоя турбота зараз –

раптом не лягти в труну!..

Цар

(Генералу) Ну, а ти чого мовчиш,

лиш медальками бряжчиш?

Чи не чуєш, як поганять

вінценосний мій престиж?

Нянька гне мене в дугу,

А міністр – ні гу-гу!..

Ти ж у нас по обороні?

Так відтисни цю каргу!

Генерал

Бабські про мужів суди –

неповажливі завжди;

ти в собі не сумнівайся,

ти коханець хоч куди!

Гордий профіль на грошах,

вид іззаду – чистий шах!

Тільки зсунь вінець ледь набік,

щоб на вухах не застряг!

Цар

(Няньці) О̀т хто чесний друг мені:

скаже щось – так без брехні!

Він, завваж, не дурень зовсім,

хоч і тужить по війні.

З тебе ж – геть один бедлам,

стид царю, конфуз послам!

Я давно підозру маю,

що підкинута ти нам!

Не шпигуй, не саботуй,

в дудку ворога не дуй,

бо інакше – швидко вишлю

до якутів, на Вілюй!..

Скоморох-потішник

Їде цар до Мані

у збудженому стані.

У кареті сидить,

деколоном смердить.

За царем – почет,

про своє щось торочить.

За почтом скриня –

кишмиш та диня.

Уявіть мізансцену:

цар клеїть наречену.

Цар

За дорученням царя

Федька вибув за моря;

я його, коротше, сплавив,

як поганця-бунтаря.

Щоб не скніти тут одній –

йди за мене, не марній!

А чого? – мужик я видний

і на ласку заводний!

Маруся

Це іще Федот не встиг

крок ступити за поріг –

а уже йому до хати

притягло юрбу ханиг...

Цар

Не пручайсь і не штукар,

а зміркуй, який навар!

Не щовечора до тебе

завертає вдовий цар!

Прямо зараз, говорю,

будемо при вівтарю!

Ти від ща̀стя очманіла?

Так нюхни нашатирю!

Маруся

Ти обох нас не конфузь,

іншу вишукай якусь!

Я ж – чекатиму Федота

і ні з ким не поберусь!

Цар

Ти непра́ва, дівко, тут:

ждати Федьку – марний труд!

Певне, десь він у Гонконгу,

вже жує якийсь гриб-фрут!

Чи – надибав колектив:

кілька штук прекрасних дів...

Ти-то – тут, а він – за морем!

Був отой Федот – і сплив!

Маруся

Хоч січи мене бичем,

хоч рубай мене мечем –

доброчесні молодиці

не виходять за нечем!

Цар

Дівко, ти мене не зли,

не затягуй ці вузли!

Нам допіру із Парижа

гільйотину привезли!

Суперечити облиш

та погоджуйся скоріш,

бо у мене теж є нерви,

вже он кидає у дріж!

Маруся

Може, досить суєти?

Геть іди, немилий ти!

Бо диви – сковородою

можу я допомогти!

Цар

В тебе що, нервовий зрив?..

Гей, сюди, хто там курив!

В ланцюги її! Це ж треба –

сковорідками в царів!

Ось потомишся в тюрмі –

і поправишся в умі!

Скільки ти не кобенися –

поберемось на зимі!

Маруся

Це дурниці вже якісь...

Сперш піймай мне, допнись!

До побачення, коханцю,

може, стрінемось колись!..

(Маруся перекидається
на голубицю та відлітає)

Скоморох-потішник

Мандрує Федот –

буде рік вже от-от.

Щоки у хурмі –

а своє на умі!

Див на планеті –

як мух у клозеті,

а потрібне диво –

й не існує, можливо...

Федот потерпає:

час бо спливає!

Рішив без істерики:

з’їжджу до Америки!

Пливе Федот

серед безкрайніх вод,

носом на захід,

до нових пригод...

Враз по́серед походу

покрутило погоду.

Не було напасті –

і на́ тобі, як здрасті!

Посудина – хрясь! –

на дрібки́ роздовблась...

Кінець грозово́ї ночі;

Федот розплющив очі:

качається на хвилі,

усі частини цілі...

Бачить, острівець

стирчить, як поплавець.

Діставсь до берега,

думав – Америка.

На мапу глип у дрожі –

ні, на Америку не схоже!

Острів Буян,

кругом – океан...

Може, у мапі –

оптичний обман?..

Сидить Федот, гикає,

в становище вникає.

Федот

Цілий рік, під хвіст коту,

по усюдах я мету, –

а поганше місць не бачив,

кажучи начистоту!

Краєвид – нудьга така:

скрізь пустеля шкарубка,

скільки досягаєш оком –

ні струмочка, ні ліска.

Та була б це не біда,

будь харчі тут і вода;

навіть лобода була би –

в хід пішла б і лобода!

Голос

Хто охочий до їди –

про́шу, завітай сюди:

в мене тут харчів – навалом,

в мене їжі тут – пуди!

Ось із печі калачі,

ось паштет із чавичі,

ось тушкована індичка,

ось компот із аличі;

Ось ковбаси та сири,

ось півцентнера ікри,

ось лангусти та омари,

ось каспійські осетри!..

(З’являються столи з наїдками)

Федот

Що за дива-чудеса,

звідки чутно словеса?

Тут же ніде і сховатись, –

океан та небеса!

Вибач вторгнення моє,

покажись, який ти є,

щоб не був твій гість нечема:

самотою їсть і п’є!

Робінзонам, бачить бог,

нудьгувати краще вдвох:

підкидний на кухоль пива,

неквапливий діалог...

Голос

Радий би, та мій портрет –

і для мене теж секрет!

Сам весь час я сумніваюсь:

я предмет, чи не предмет?

Хай би вже на цьому грець, –

я заплутався вкінець:

їжа є – а нічим їсти;

нічим сісти на стілець!

Так знеміг за тищу літ,

що не в радість білий світ!

Якось думав удавитись –

так і шиї навіть ніт!

Федот

(У бік) Ну і зустріч! Недарма

стільки я приклав ума:

змі́г нарешті відшукати

Те-Чого-Ніде-Нема!

(Голосу) Замість того, щоб життя

тут губити без пуття –

чи не попливеш зі мною

в нашу землю, сиротя?

Прогуляйся по світах,

стрінь яких-таких дівах...

Без пригод – життя не в радість,

не життя, а просто жах!

Голос

Отаких-от перспектив –

я б нізащо не впустив!

Хоч до бджіл готов, у вулик,

тільки би – у колектив!

Дай наказ – я хоч куди,

хоч на добуття руди!

Працюватиму задаром,

без покорму та води!

На життєвому шляху

труднощі для мене – тьху!

Я тобі що хтіш дістану,

хоч підковану блоху!

Федот

В межах даних узбереж –

і блоха цікава теж;

та на цій твоїй комасі –

не поскачеш, не впливеш...

Роздобудь нам краще флот –

лайнер, танкер чи швербот, –

раз такий ти заповзятий

в цім питанні поліглот!

Нам до ранку будь-що-будь

треба вирушити в путь, –

нас у царському палаці

зачека̀лись вже, мабуть!..

Скоморох-потішник

А у царя – діла́,

міжнародні взаємини:

приймає посла

людожерського племені.

Чехи з хорватами

накивали п’ятами,

і лишився цар

з послами звіруватими...

Цар перед послом

так і скаче козлом:

дочка́, мовляв, грудаста,

бери її – і баста!

Ну, справи тоді,

видно, зовсім худі,

якщо невіста

у такій біді!

Та хай влаштує

ще трохи крику –

аби була би

при чоловіку!..

Цар

Добрий день, веселий час!

Раді привітати вас!

Very good, səlam aleykum,

bienvenidos, was ist das!

Ви же, судячи з прикмет, –

одинак, хоч і поет?

Чи не хочте нашу фройляйн

розпитати тет-а-тет?

Нянька

Що ти за головотес!

З ким розводиш політес?

Та ж у них – злізання з пальми

не скінчився ще процес!

Будь на ньому хоч картуз –

не такий би був конфуз,

а на ньому із одежі –

нічогісінько, крім бус!

Цар

Ти шпигунка, це вже факт!

Що не бовкнеш – все не в такт!

Ти ж мені із закордоном

весь порушила контакт!

Я навколо їх – в’юнцем,

а вона їх – злим слівцем!

І за кого ж ми царівну

видамо, кінець кінцем?

Нянька

Глянь лише на це лице:

в носі встромлене кільце,

і рябий, як та кобила

чи зозулине яйце!

Навіть я, уже з прабаб,

з ним у ліжко не лягла б!

Хто за нього доньку видасть –

точно розумом заслаб!

Цар

Стане з голоднечі зле –

їстимеш і півгниле...

Дівка, з погляду мармизи, –

теж не дуже крем-брюле!

Їй придавсь би будь-який,

хоч рябенький та бридкий,

бо й рябі, диви, юрбою

в наш не ломляться покій!

Нянька

Він же – з найдикіших місць,

що вбачає, те і їсть!

Вчора вазу із топазу

злопав цей шановний гість!

І якби ж він м’ясо хтів,

животину чи птахів, –

ні, жере чого попало,

від склотари до цвяхів!

Цар

Не роби із цього драм,

клясти гостя – стид і срам!

В нас іще не перевівся

скляний та залізний крам!

Те, до чого в нього хіть –

хай і їсть, а ви всі – цить;

може, він, на ситу вдачу,

і царівну улестить!

Нянька

Та посли, попавши в дім,

все жеруть, побий їх грім!

Може, він безпечний, тільки –

наглядають хай за ним!

Попередь його, бодай:

ти жери, та міру знай!

Бо у запалі – й царівну

може з’їсти цей бугай!

Царівна

Це мені із ни́м тепер?

Та нізащо! Хай би вмер!

Він і так-то незугарний,

а іще і людожер!

Та нехай цей троглодит

пристрастю уразить світ, –

в мене все одно до нього –

емоційний дефіцит!

Цар

Та хіба ми не в Москві?!

З ним посидиш візаві –

й дійде справа до кохання

не в уяві, а в яві́!

А коли цей троглодит

твій розгляне милий вид –

назавжди́ до канібальства

в нього щезне апетит!

Царівна

Тато, припиняй цей гам!

Я свободи – не віддам!

Отруюсь, але не буду

людожерова мадам!

А зате, якби Федот

враз посватався – так-от:

в цьому шлюбному сюжеті

стався б інший поворот...

Цар

Це вже майже анекдот:

що не слово – то Федот!

Ніби, крім того Федота, –

ні печалей, ні турбот!

Твій Федот – уже на дні,

в океанській глибині,

і тому перебуває

без потреби у жоні...

Царівна

Це якщо не лжа пуста –

знехтую усі свята́!

Ось така тобі від мене

дужа політична мста!

Більш не ї́стиму ікру

кожний ранок по відру,

втрачу всі імунітети,

захворію та помру!..

Цар

От же таланить мені:

від міністрів до рідні –

скрізь усюди вільнодумці,

ліберали записні!

Й не підтримує профком,

хоч я чуйний був цілком!

Кину все, в ліси подамся,

та влаштуюсь лісником...

Скоморох-потішник

Рік пройшов; потому

Федот вернувсь додому.

А дому і нема:

стирчить каркас дарма,

крокви та сохи,

та кропиви трохи.

А попід карнизом –

клубочком сизим

згорнулася птиця,

лісна голубиця...

Федот

Гей, дружинонько, давай,

стіл для мужа накривай!

Не барись, тягни із печі

запахущий розтягай!

Я вже рік та́к хочу щів,

що піцерії трощив!

Я худіше став Кощія

від заморських ласощів!..

...Ні, нікого не знайшлось,

хоч останній скарб винось...

Підозріла надто справа,

щось лихе тут відбулось!

(Голубиця перекидається
на Марусю)

Маруся

Ну, Федоте, з прибуттям!

Довго ж ти гасав десь там!

Аж на рік забув Марусю,

тільки б – важити життям!

Певне, в закордонах тих –

гать гати спокус та втіх!

Подружку, мабуть, пригледів,

притулився – та й притих...

Федот

Мандрував я недарма

закапелками всіма, –

впевнився: на тебе схожих

там красунь, повір, нема!

Й хоч ходив я за моря

рік увесь календаря –

ви́конав таки завдання

хитромудрого царя!

Маруся

Та якби ти тільки знав,

що́ тут коїв цей удав, –

ти б не сіпався заради

цих його дурних забав!

Він явився у дому́ –

і відверто, напряму

підбивав мене, безстидник,

стати жінкою йому!

Федот

Та невже?.. Ач, блудодій!

На людей нема надій!

От і стій за честь мундира,

от на службі і потій!

Ну, гаразд! Якщо він так –

хай не ремствує, слимак:

я йому підсѝплю перцю,

я зітру його на мак!

Треба скинути царя –

й зійде вільності зоря!

Нічого мені втрачати,

крім ланців пролетаря!..

Скоморох-потішник

Розсе́рдився Федот,

зізвав з усюд народ.

Вирішили делегати:

Феді – посприяти!

Мокій узяв кий,

Єгор узяв багор,

Устин узяв дрин,

Дем’ян узяв наган.

Проводжають Федота

під цареві ворота.

Назустріч їм – генерал,

лиховісний оскал.

Підско́чив бочком,

дихнув первачком,

втягнув живіт –

і до царя, на звіт.

Генерал

До воріт прийшов на сход

цей, ну, як його... народ!

І, боюся, назріває

неприємний эпізод.

Винен же у цім – Федот:

він підбурює народ

соціяльний та державний

скоїти переворот!

Цар

Ну, а ти тоді на кий,

весь озброєний такий?

Ти ж для того і існуєш, –

наш плекати супокій!

За знешкодження знегод –

ще дам пару нагород,

тільки ти вже потурбуйся,

щоб не скинув нас народ!

Генерал

Ну, блага́ нарешті вість!..

З орденів – яка користь?

Я в оздобах – як ялинка,

навіть і на спині шість!

І не вчи мене азам, –

вчений, слава небесам!

За оту твою підлоту –

потерпай, будь ласка, сам!..

Скоморох-потішник

Дурило із дурил,

а як заговорив!

Злости́ться цар –

а спробуй вдар!

Такі часи –

кулаком не тряси...

Вийшов цар до врат,

там, де плац-парад;

а народу попід ґанком –

геть увесь електорат!

Цар

Це ж який політикан

так роз’я́трив громадян?

Ми ж не Франція, їй-богу,

щоби коїти «майдан»!

Хто з містян або селян

раптом хоче в Магадан –

ну, виходь! Вам там попра̀влять

хибний розумовий стан!

Федот

Щодо розуму-ума –

з ним проблем у нас нема:

відрізняємо звичайно,

де корчма, а де тюрма!

Нащо, зморшку ти старий,

відіслав мене мерщій?

Не затим, щоб одружитись

на дружині на моїй?

Цар

Певне, ти набрав ідей

із чужинницьких статей, –

гавкотіти що попало

про поважливих людей!

Та мені морока ця –

взагалі не до лиця!

Відряджай вас після цього

в екзотичніші місця!..

Федот

Ти нам дурня не включай,

ми до тебе – не на чай!

Свідки, доказова база –

все як треба, зазвичай!

Слава про твої фінти

вже дійшла аж до Чити!

Знай, що у моїй особі

весь народ образив ти!

Цар

Це – намови та брехня!

Мій народ мені рідня.

Думи про народну долю

сповнюють мене щодня!

Їм з ікрою бутерброд –

і журюсь: як там народ?

Рябчик аж не лізе в пельку,

ананас не йде у рот!

А вночі, та з бодуна –

визирну, бува, з вікна:

де вітчизна бідолашна,

чи існує ще вона?..

А у тім, про що скандал,

винуватий – генерал,

провокатор, інспіратор,

інтриган та аморал!

Хай він вийде, де почах?

Нажену на нього страх!

Як зірву медальку з нього,

та медаллю – по зубах!

Генерал

Братці! Я заради вас

рвався на війну весь час,

я б ніколи не пішов би

супротив народних мас!

Відвоюю. Відслужу.

Відстраждаю. Відтужу.

У гнобительській верхівці

я вже більше не сиджу!

А провинниця – Яга,

уособлення Врага!

Та на бриючім – за нею

й сам Горинич не встига!

Де вона?.. Ану, з’явись,

людям в очі подивись!

Ох, не втримаюсь, боюся, –

вріжу шаблею, кажись!

Баба Яга

Я – фольклорний елемент,

в мене є і документ!

Я і полетіти можу

звідси в будь-який момент!

За жару і за пургу –

всі чомусь кленуть Ягу,

а в мені не більше шкоди,

ніж в ефірнім вовчугу!

Ну, у стані сум’яття

трохи збилася з пуття;

ну, так я – дитя природи,

хай дурне, але – дитя!

І коли тут є чий гріх –

так замовців двох моїх,

ну, а я – на вигляд нечисть,

а єством – чистіше їх!

Федот

Белькіт ваш – на смішки псам!

Он, сміються там і сям...

Кожний – іншого поганить,

хоч поганець явний сам!

Хай тутешній добрий люд

і не схильний до огуд,

доведеться все ж над вами

учинити певний суд...

Цар

З карою не поспішай!

Я не тут уже, вважай!

Я зашлю себе за Рузу,

можу навіть – за Можай!

Тільки щоб – не в Магадан,

я ж уже не молодан;

поки я туди доїду –

може статись, дуба дам...

Генерал

Визнаю свою вину.

Міру. Ступінь. Глибину.

І прошу мене негайно

відрядити на війну.

Що, нема?.. Тоді прийму

і заслання, і тюрму;

звісно, бажано – у серпні;

сподіваюся – в Криму...

Баба Яга

А мене куди, вдову?

Зовсім у якусь Хіву?

Бо і так я на відшибі

від живих людей живу...

Чи пошліть, товариші,

попід Вятку, в Мураші, –

надто трави там хороші

в сенсі зцілення душі!..

Федот

Як були ви заодно –

в бочку сядете, на дно;

якось вмоститесь у бочці,

не давати ж вам судно!

І – неси вас океан

аж на острів на Буян!

А щоб вам було не скучно,

ось вам власний мій баян.

Правда, він – моя вина! –

вже не грає ні хріна;

та культура все ж потрібна,

навіть – як мовчить вона...

Царівна

Що стосується царя –

хай рушає за моря,

а мені його проблеми –

гли́боко до ліхтаря!

Це йому таке турне –

за підступництво брудне:

це ж бо він, домашній деспот,

розлучав тебе й мене!

Самодурам на взірець –

ось який бува кінець!..

Ну, а нам, Федоте, – варто

поспішити під вінець!

Федот

Я б не проти, та повір:

дві дружини – перебір!

А тобі потрібен інший,

нежонатий богатир!

Нянька

В тебе розуму нема?

Рибка в сіть пливе сама!

А не всім така удача

випадає задарма!

В неї різних женихів –

як у столяра цвяхів;

картотека кандидатів,

ще й відхилених архів!

І усім хвилюють кров

мрії про її любов;

конкуренція шалена,

показилися немов!

Вчора сватався мурза

і з Європи два туза –

так вони утрьох здобули

отакого гарбуза!

Тож для про́стого стрільця

гонор тут не до лиця.

Дурню, забирай царівну

й не впускай аж до вінця!

Федот

Я жонатий чоловік,

до гаремів я не звик,

а з Марусею моєю

не розстануся повік!

Царівна

Це то як? Шкода́ тобі

діву втішити в журбі?

Начувайся! Я, між іншим,

царська донька, далебі!

Раз такий собі ти хват,

що засмучуєш дівчат, –

опіку́ється тобою

наш сімейний царський кат!

Нянька

Ач, гаряча ти яка!

Скрута з катом у царька:

кат наприкінці царизму

дав негайно драпака!

Ти віднині – на виду,

тож доходь з людьми ладу:

деспотизм тепер не в моді,

демократія в ходу.

Чи – від чаду цих осель

їдь у... як його... Бруссель,

раз така тут закрутилась,

вибачаюсь, карусель!

Ти, Федоте, їй пробач:

в голові у неї, бач,

жмут журналів закордонних

та ворожих передач.

Начиталася Дюма –

от і вижила з ума!

Перека́зиться потроху –

заспокоїться сама́!..

Федот

Кинь, царівно, не хандри!

Випий трохи хванчкари;

що любов у нас не вийшла –

те до серця не бери!

Правда, маю я снагу

не лишатися в боргу,

тож – допоможу, як можу,

втішити твою жагу:

я від Тули до Торжка

все облажу до вершка,

і тобі хоча б якого –

а здобуду женишка!

Царівна

Тільки ти пильнуй сорти,

будь-кого не смій тягти!

А знайди мені такого,

щоби вилитий був ти!

Будь він пекар чи пічник,

працівник чи керівник –

є лише одна умова:

хай він буде твій двійник!

Федот

Серденько, я твій наказ

пам’ятатиму весь час,

хоч подібні екземпляри –

на рахунку всі у нас.

Що стосується ума –

копії мене нема!

Втім, оце ти, сподіваюсь,

розумієш і сама.

Ну, та слово козака –

не мізерія яка,

раз уже пообіцявся –

роздобуду двійника!..

Люди добрі, а тепер –

завітайте в інтер’єр!

Тут у нас не панахида,

тут, скоріш, – Живний четвер!

Пий рідке, гризи тверде, –

свято в нашу хату йде!..

Гей, а ти́ де подівався,

Те-Чого-Нема-Ніде?

Голос

Я давно вже тут стою,

ніби ратник у строю,

та чекаю, поки скінчиш

ти орацію свою!

Федот

Пригости тоді народ,

від заморських-то щедрот!

Бо вони ж таких наїдків

зроду і не брали в рот...

Піднеси їм наяву

анталійську пахлаву,

та грузинські козинаки,

та фісташкову халву!

Став на стіл усе підряд:

шоколад і мармелад,

італійські макарони

та фламандський карбонад!

Не забудь швейцарський сир, –

той, що ніби весь із дір!

Улаштуй бенкет нам, словом,

на небачений манір!

А якщо попросить хто

бражки мілілітрів сто –

ти налий, сьогодні можна,

свято в нашім шапіто!

Скоморох-потішник

Був і я за тим столом,

їв ікру та пив боржом.

Пров їв плов,

Гнат їв салат,

Устин їв галантин.

А Федот-стрілець

їв телячий холодець.

А як з’їв холодець –

тут і казці кінець!

А що казочка дурна –

опові́дача вина.

Упіймати би в кутку –

й надавати глупаку,

та не можна ніяк,

бо оповіда́ч – глупак,

ну, а ми спокінвіків

не чіпаєм глупаків!