Збунтувалися кастрати,
йдуть до папи у палати:
«Через що ми не жонаті?
В чому винуваті?»
Папа крикнув із чертога:
«Що це тут за синагога?
Ви не боїтеся Бога?
Геть з мого порога!»
Ті йому: «Тобі все ладно,
ти живеш собі принадно,
а от нам так безвідрадно,
дуже вже досадно!
Ти вибрикуєш на волі,
мо’, набив собі мозолі,
ну, а ми всі – поневолі
на жіноцтво кволі!»
Папа їм: «Мої ж ви діти!
Треба сперш було глядіти;
втративши свої бушприти,
маєте терпіти!
Боляче за ваші втрати;
може, я вам для приплати
латки накажу роздати
із нової вати?»
Ті йому: «Нам вата нащо?
Хай у ній лежить ледащо!
Не м’яке, а щось годяще
ти роздай нам краще!»
Папа каже їм врочисто:
«В рай призначу вас, геть-чисто!
Там вже буде і невіста,
ще й на бу́лки тісто!»
Ті йому: «Який ти геній!
Нащо тісто нареченій?
Пристрій трібний їй – такенний,
зовсім не печений!»
Папа їм: «Так ви, гевали, –
глуздом теж не кардинали!
Кажуть же: що з воза впало,
те, рахуй, пропало!»
Розлютилися кастрати:
«Отже, Пію ти дев’ятий1,
остогидло нам співати
фуги та кантати!
А давай, усім на диво,
сам затягнеш “Casta diva”2?
Й так тонесенько, пискливо,
як це на́м властиво!»
Тут злякався папа: «Діти!
Як я буду пискотіти?
Це кебет у вас кульбіти,
чи дурниць привіти?»
Ті йому: «Нема проблеми!
Не забули ще оце ми:
маєм бритву, й маєм схеми,
де і що́ в нікчеми!»
Папа в шоці: «От же шкоди!
Я хіба шукав нагоди
збутися дарів природи?..»
Шле за Де-Мероде3.
Де-Мероде тими днями
тренувався біля брами
захищати рідні храми
з папськими стрільцями:
всі з поставою військових,
черевики на підковах,
у підрясниках шовкових
й ківерах бордових.
Тут прибігли єзуїти:
«Треба віру боронити!
Хочуть там скопці, бандити,
папу холостити!»
Гарний в ролі воєводи,
стрепенувся Де-Мероде:
«Видно, хтось шука пригоди?
Ну, заждіть, юроди!»
Засурмили зразу труби,
взяв бійців азарт сугубий,
так і дивляться, кому би
полічити зуби?
Де-Мероде, страж устоїв,
на двоколку всіх пристроїв
і везе мерщій героїв
до святих покоїв.
Як війшли туди солдати,
налякалися кастрати,
кажуть: «Будемо співати
зовсім без оплати!»
Папа вільний: притчі мовить,
може і прийняти сповідь;
й Де-Мероде ґав не ловить,
суд за бунт готовить:
«Хто тут вівся як іуда,
тих повішаю за муда!»
Папа ж муркнув, як з-під спуда:
«Тільки в разі чуда...»
Варіант для дам:
«Хто тут мрів про бунт успішний –
покарає вас Всевишній!»
Папі ж – голос був утішний:
«Ти один безгрішний!»
Та настав кінець докорам;
той же при дворі декорум,
і пищать кастрати хором
геть ad finem saeculorum8.
Березень 2022
|
Взбунтовалися кастраты,
Входят в папины палаты:
«Отчего мы не женаты?
Чем мы виноваты?»
Говорит им папа строго:
«Это что за синагога?
Не боитеся вы Бога?
Прочь! Долой с порога!»
Те к нему: «Тебе-то ладно,
Ты живёшь себе прохладно,
А вот нам так безотрадно,
Очень уж досадно!
Ты живёшь себе по воле,
Чай, натёр себе мозоли,
А скажи-ка: таково ли
В нашей горькой доле?»
Говорит им папа: «Дети,
Было прежде вам глядети,
Потеряв же вещи эти,
Надобно терпети!
Жалко вашей мне утраты;
Я, пожалуй, в виде платы,
Прикажу из лучшей ваты
Вставить вам заплаты!»
Те к нему: «На что нам вата?
Это годно для халата!
Не мягка, а жестковата
Вещь, что нам нужна-то!»
Папа к ним: «В раю дам местo,
Будет каждому невеста,
В месяц по два пуда теста.
Посудите: вес-то!»
Те к нему: «Да что нам в тесте,
Будь его пудов хоть двести,
С ним не вылепишь невесте
То, чем жить с ней вместе!»
«Эх, нелёгкая пристала! –
Молвил папа с пьедестала, –
Уж коль с воза что упало,
Так пиши: пропало!
<...>
«Нет, – ответствуют кастраты, –
Пий ты этакий девятый1,
Мы уж стали сиповаты,
Поючи кантаты!
А не хочешь ли для дива
Сам пропеть нам “Casta diva”2?
Да не грубо, а пискливо,
Тонко особливо!»
Испугался папа: «Дети,
Для чего ж мне тонко пети?
Да и как мне разумети
Предложенья эти?»
Те к нему: «Проста наука,
В этом мы тебе порука,
Чикнул раз, и вся тут штука –
Вот и бритва! Ну-ка!»
Папа ж думает: «Оно-де
Было б даже не по моде
Щеголять мне в среднем роде!»
Шлёт за Де-Мероде3.
Де-Мероде ж той порою,
С королём4 готовясь к бою,
Занимался под горою
Папской пехтурою:
Все в подрясниках шелковых,
Ранцы их из шкурок новых,
Шишек полные еловых,
Сам в чулках лиловых.
Подбегает Венерати5:
«Вам, – кричит, – уж не до рати!
Там хотят, совсем некстати,
Папу холощати!»
Искушённый в ратном строе,
Де-Мерод6 согнулся втрое,
Видит, дело-то плохое,
Молвит: «Что такое?»
<...>
Затрубили тотчас трубы,
В войске вспыхнул жар сугубый,
Так и смотрят все, кому бы
Дать прикладом в зубы?
Де-Мероде, в треуголке,
В рясе только что с иголки,
Всех везёт их в одноколке
К папиной светёлке.
Лишь вошли в неё солдаты,
Испугалися кастраты,
Говорят: «Мы виноваты!
Будем петь без платы!»
Добрый папа на свободе
Вновь печётся о народе,
А кастратам Де-Мероде
Молвит в этом роде:
«Погодите вы, злодеи!
Всех повешу за муде7 я!»
Папа ж рёк, слегка краснея:
«Надо быть умнее!»
Вариант для дам:
«Всяк, кто в этот бунт замешан,
Заслужил бы быть повешен!»
Папа ж рёк, совсем утешен:
«Я один безгрешен!»
И конец настал всем спорам;
Прежний при дворе декорум,
И пищат кастраты хором
Вплоть ad finem seculorum8!..
О.К.Толстой. 1864
|