Коли ти́ не змиривсь із тим,
щоб схилитися перед Кремлем,
щоб віддати рашисту дім
і усе, що Вітчизною звем, –
знай: Вітчизну ніхто не спасе,
коли ти її не спасеш;
знай: рашиста ніхто не уб’є,
коли ти його не уб’єш.
І допоки його не вбив,
пишні фрази в собі тримай,
і країну, де виріс та жив,
ти Вітчизною не називай.
Раз рашиста убив твій брат,
раз рашиста убив сусід, –
це вони за Вітчизну мстять,
а тобі за безчинність – стид.
Так візьми, нарешті, і вбий
ти – рашиста, а не́ навпаки,
щоби плач був не в хаті твоїй,
а у хаті його́ таки.
Він зі смертю прийшов, пам’ятай,
й хай його́ стріне смерть крива,
й не дружина твоя нехай,
а його – хай буде вдова.
Й рідна матір нехай не твоя,
а його – залиши́ться сама;
не твоя, а його сім’я
хай чекає на батька дарма...
Так убий же хоч одного!
Хай сконає скоріш лиходій!
Скільки раз побачиш його –
стільки раз ти його і вбий!
Березень 2022
|
Если ты не хочешь отдать
Немцу, с черным его ружьем,
Дом, где жил ты, жену и мать,
Всё, что Родиной мы зовем,
Знай: никто ее не спасет,
Если ты ее не спасешь;
Знай: никто его не убьет,
Если ты его не убьешь.
И пока его не убил,
Ты молчи о своей любви,
Край, где рос ты, и дом, где жил,
Своей Родиной не зови.
Если немца убил твой брат,
Если немца убил сосед, –
Это брат и сосед твой мстят,
А тебе оправданья нет.
<...>
Так убей же немца, чтоб он,
А не ты, на земле лежал,
Не в твоем дому чтобы стон,
А в его – по мертвым стоял.
Так хотел он, его вина, –
Пусть горит его дом, а не твой,
И пускай не твоя жена,
А его – пусть будет вдовой.
Пусть исплачется не твоя,
А его родившая мать,
Не твоя, а его семья
Понапрасну пусть будет ждать.
Так убей же хоть одного!
Так убей же его скорей!
Сколько раз увидишь его –
Столько раз его и убей!
Костянтин Симонов. 1942
|
