1
Сідайте, дитинчата!
Мабу́ть, почну я так:
земля у нас багата,
та в ній – порядку брак.
2
Знайшли ще предки наші
причину всіх невдач:
живем у єралаші,
нема порядку, бач!
3
Й вони, набравши зваги,
рішилися ураз:
«Пошлімо по варяги, –
щоб княжили у нас!
4
Німецька їхня вдача –
ставати до керма;
земля ж у нас добряча,
порядку лиш нема».
5
Гінці під пишним стягом
відправились ту ж мить,
і дейкають варягам:
«Добродії, прийдіть!
6
Ми вам насиплем злата
по вінця, й ще повніш;
земля у нас багата,
нема порядку лиш».
7
Варягам, звісно, лячно,
та ризик – їхня суть:
«Що ж, спробуєм обачно, –
ходім, коли зовуть!»
8
І от прийшли три брати,
і бачать: жах і тьма!
І хоч земля багата,
порядку скрізь нема.
9
«Ну, – думають, – команда!
Зламає ногу й чорт!
Es ist ja eine Schande,
wir müssen wieder fort4».
10
Та брат найстарший, Рюрик,
сказав братам своїм:
Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
vielleicht ist’s nicht so schlimm5.
11
Хоч тут – паршива банда,
одна лиш тільки шваль,
Wir bringen’s schon zustande,
versuchen wir einmal6».
12
Став княжити завзято,
сімнадцять років дбав;
земля була багата,
порядок – не настав.
13
За ним став князем Ігор,
а регентом – Олег;
das war ein großer Krieger7
та видатний стратег.
14
Затим – княгиня Ольга;
за нею – Святослав;
So ging die Reihenfolge8
язичницьких держав.
15
А тільки Володимир
зайняв отецький трон –
da endigte für immer
die alte Religion9.
16
Він заявив народу:
«Поточна віра – твань;
хрестімось! Марш у воду!»
І нам зробив йордань.
17
«Перун – не трібний спадок!
Паліть його мерщій –
побачите, порядок
встановиться який!»
18
Послав і за попами
у Царгород, в Афон;
попи прийшли товпами,
зі стосами ікон,
19
співали приворотно,
свічок зладнали збут...
Земля, як є, щедротна,
а із порядком – скрут.
20
Як тільки Володимир
в належний день сконав,
новий відкрити вимір
узявся Ярослав.
21
Він, може, все б утямив,
й порядок би навів...
Та ні: він між синами
всю землю розділив.
22
Не досить крок був мудрий:
синочки, на біду,
зчинили галабурди
й усобну ворожду...
23
Почули це татари –
збудилися чомусь,
напнули шаровари,
приїхали на Русь:
24
«Ми зробим вашим чварам
зупин, кінець кінцем,
і повний незабаром
порядок наведем!»
25
А як дійшло до дані –
то хоч святих винось!
Й чимало знову твані
на Русі завелось:
26
намови брат на брата
отримує Орда...
Земля, кажись, багата,
з порядком – геть біда.
27
Іван явився Третій
й поклав цьому угав;
він мовив: «Ми не кметі!» –
й татарам дулю дав.
28
І от земля рішуче
знегод і бід збулась;
квітуча та родюча,
але порядку – зась!
29
Настав Іван Четвертий,
що Третьому онук;
він був державець тертий
і жон мав кілька штук.
30
«Іван Василич Грозний»
він заробив ярлик, –
за те, що був серйозний,
солідний чоловік.
31
Він був жорстких повадок
і зраду бачив скрізь;
такий завів порядок,
що хоч у землю лізь.
32
Життя, мабуть, величне
в добу таких манер...
Але ніщо не вічно,
і цар Іван помер.
33
За ним царем став Федір,
геть батькові контраст;
до справ державних ледар,
в церквах лише гаразд...
34
Борис же, царський шурин,
з розумних був персон,
і з виглядом похмурим
він сів на царський трон.
35
При ньому йшло все гладко
і майже без бунтів;
він ледь було порядку
в землі не навертів.
36
На лихо, Самозванець –
і звідки чорт приніс? –
такий укоїв танець,
що враз помер Борис.
37
Здобувши трон буденно,
цей хлопець не зівав
і з Польщі наречену
не гаючись придбав.
38
Напевне, мав чар-зілля,
та й був же не глупак;
але під час весілля
зчинив дебош поляк.
39
А це нам не до серця;
і от в одну з ночей
ми їм завдали перцю,
прогнавши геть з очей.
40
Піднявсь на трон Василій,
та скоро навідріз
його ми попросили,
щоб він із трону зліз.
41
Вернулися поляки,
а з ними – козаки;
ізнов пішли всілякі
дебоші та бійки.
42
От козаки й поляки
гилять нас день при дні,
ми ж без царя – мов раки
сидим на мілині.
43
Землі – незмірні п’яді,
порядку ж – ні на гріш.
Бо звісно, що без влади
далеко не умчиш.
44
Щоб трон зміцнити царський
і влади благодать,
тут Мінін та Пожарський
мерщій зібрали рать.
45
Й ця рать ізнов упхала
поляків за кордон,
а у Москві – Михайла
Земля10 звела на трон.
46
Чи він прийняв угоду
та слово дав якесь
про вільності народу –
не знаєм і поднесь.
47
Уже Варшава й Вільна
прислали свій привіт;
земля ген-ген привільна...
чи є порядок? Ніт.
48
Взявсь Олексій за справи,
й родив тоді Петра;
настала для держави
цілком нова пора.
49
Петро любив порядок –
як грізний цар Іван:
і в лютості нащадок,
і випивши – буян.
50
Казав: «Мені вас жалко,
ви згинете вкінець;
та є у мене палка,
і я вам всім отець!
51
Не мріяли, випа́дком,
що вам порядок дам?..»
Й негайно за порядком
подавсь у Амстердам.
52
Коли ж вернувся звідти –
усіх нас поголив
та у голландські свити
ретельно обрядив.
53
Та хай хтось інший лунко
Петра за те кляне:
буває, що для шлунка
корисне проносне.
54
І хоч така пожива –
із надто гострих страв,
а при Петрі, на диво,
порядок більший став.
55
Та смерть прийшла скорботна
за ним, як за всіма...
Земля, диви, щедротна,
порядку знов нема.
56
Тоді вже заповзято
плекали трону міць –
царів не так багато,
а більш було цариць.
57
Бірон царив при Анні;
він справжній був жандарм,
при ньому – як у бані
було, daß Gott erbarm!11
58
Безклопітна цариця
була Єлисавет;
а поки веселиться –
нема порядку, ет!
59
Яка отут причина
і в чому корінь зла –
й Велика Катерина
збагнути не могла.
60
«Madame, при вас наспіє
порядок та добро! –
писав їй у Росію
Вольтер, як той Дідро. –
61
Вам тільки слід народу,
якому матір ви,
надати вже свободу
під вдячні молитви».
62
«Messieurs, – відповідала
вона, – vous me comblez12», –
і в Україні втяла
кріпацтво надто зле...
63
Павло царити взявся,
мальтійський кавалер13,
та не завжди вдавався
до лицарських манер.
64
Цар Олександр Перший
настав благословен;
він інших перевершив
як щирий джентльмен:
65
коли, урвавши жарти,
посунув силу лав
на нас Буонапарте,
він чемно відступав...
66
Цю пляму на престижі,
здавалось, не зітре –
а ні: вже ми в Парижі,
з Louis le Désiré14.
67
Й Росія так вільготно
простерлась швидкома,
й земля така щедротна...
Порядку лиш нема.
68
Я б міг вести сказання
і далі, тільки – цить:
нарвусь на покарання, –
monsieur Veillot15 не спить!
69
Іти буває слизько
по камінцях отих,
отож про те, що близько,
промовчати не гріх.
70
Облишмо краще трони
й займімося притьмом
міністрами корони...
А там – такий содом!
71
Зате нарешті бачим
той шуканий наряд:
на санках мчать із плачем
міністри всі підряд.
72
Котять з гори юрбою,
in corpore16, й сповна
уносять із собою
і власні імена:
73
це Норов, це Путятін,
це Панін, це Метлін,
це Брок, а це Замятнін,
це Корф, це Головнін.
74
Згадати всіх не можна,
їх стільки – це страхіть!
Та тим же курсом кожний
униз кудись летить...
75
Я грішний: літописний
на мить забув я стиль,
й картині живописній
піддався мимовіль.
76
Мабуть, ліризм природний
нараз пойняв мене;
хай Нестор преподобний
ізнову надихне,
77
мою вгамує совість,
врятує від видінь,
щоб я вже міг цю повість
скінчити – і амінь...
78
От зараз вернемось ми –
куди вела канва:
в рік шістдесят, ба, восьмий
(у численні Різдва).
79
Понеже став недужий
керунок наших справ,
зело меткого мужа
Господь нам ниспослав.
80
За потерпання наше
й на заздрість ворогам –
яви себе, Тімашев,
створи порядок нам!
81
...Що аз багатогрішний,
забувши про угав,
переписав незбіжно
або не дописав,
82
ви, браття, це читайте,
як буде вільна мить,
й де треба – виправляйте,
а да́рма не кляніть17.
83
Зібрав з билин-билинок
цю оповідь подій
худий смиренний інок,
раб Божий Олексій.
Лютий 2022
|
1
Послушайте, ребята,
Что вам расскажет дед.
Земля наша богата,
Порядка в ней лишь нет.
2
A эту правду, детки,
За тысячу уж лет
Смекнули наши предки:
Порядка-де, вишь, нет.
3
И стали все под стягом,
И молвят: «Как нам быть?
Давай пошлём к варягам:
Пускай придут княжить.
4
Ведь немцы тороваты,
Им ведом мрак и свет,
Земля ж у нас богата,
Порядка в ней лишь нет».
5
Посланцы скорым шагом
Отправились туда
И говорят варягам:
«Придите, господа!
6
Мы вам отсыплем злата,
Что киевских конфет1;
Земля у нас богата,
Порядка в ней лишь нет».
7
Варягам стало жутко,
Но думают: «Что ж тут?
Попытка ведь не шутка –
Пойдём, коли зовут!»
8
И вот пришли три брата,
Варяги средних лет,
Глядят – земля богата,
Порядка ж вовсе нет.
9
«Hу, – думают, – команда!
Здесь ногу сломит черт,
Es ist ja eine Schande,
Wir müssen wieder fort».
10
Но братец старший Рюрик
«Постой, – сказал другим, –
Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
Vielleicht ist’s nicht so schlimm.
11
Хоть вшивая команда,
Почти одна лишь шваль;
Wir bringen’s schon zustande,
Versuchen wir einmal».
12
И стал княжить он сильно,
Княжил семнадцать лет,
Земля была обильна,
Порядка ж нет как нет!
13
За ним княжил князь Игорь,
А правил им Олег,
Das war ein großer Krieger
И умный человек.
14
Потом княжила Ольга,
А после Святослав;
So ging die Reihenfolge
Языческих держав.
15
Когда ж вступил Владимир
На свой отцовский трон,
Da endigte für immer
Die alte Religion.
16
Он вдруг сказал народу:
«Ведь наши боги дрянь,
Пойдём креститься в воду!»
И сделал нам Иордань.
17
«Перун уж очень гадок!
Когда его спихнём,
Увидите, порядок
Какой мы заведём!»
18
Послал он за попами
В Афины и Царьград.
Попы пришли толпами,
Крестятся и кадят,
19
Поют себе умильно
И полнят свой кисет;
Земля, как есть, обильна,
Порядка только нет.
20
Умре Владимир с горя,
Порядка не создав.
За ним княжить стал вскоре
Великий Ярослав.
21
Оно, пожалуй, с этим
Порядок бы и был;
Но из любви он к детям
Всю землю разделил.
22
Плоха была услуга,
А дети, видя то,
Давай тузить друг друга:
Кто как и чем во что!
23
Узнали то татары:
«Ну, – думают, – не трусь!»
Надели шаровары,
Приехали на Русь.
24
«От вашего, мол, спора
Земля пошла вверх дном,
Постойте ж, мы вам скоро
Порядок заведём».
25
Кричат: «Давайте дани!»
(Хоть вон святых неси.)
Тут много всякой дряни
Настало на Руси.
26
Что день, то брат на брата
В орду несёт извет;
Земля, кажись, богата –
Порядка ж вовсе нет.
27
Иван явился Третий;
Он говорит: «Шалишь!
Уж мы теперь не дети!»
Послал татарам шиш.
28
И вот земля свободна
От всяких зол и бед
И очень хлебородна,
А всё ж порядка нет.
29
Настал Иван Четвёртый,
Он Третьему был внук;
Калач на царстве тёртый
И многих жён супруг.
30
Иван Васильич Грозный
Ему был имярек
За то, что был серьёзный,
Солидный человек.
31
Приёмами не сладок,
Но разумом не хром;
Такой завёл порядок,
Хоть покати шаром!
32
Жить можно бы беспечно
При этаком царе;
Но ах! ничто не вечно –
И царь Иван умре!
33
За ним царить стал Фёдор,
Отцу живой контраст;
Был разумом не бодор,
Трезвонить лишь горазд.
34
Борис же, царский шурин,
Не в шутку был умён,
Брюнет, лицом недурен,
И сел на царский трон.
35
При нём пошло всё гладко,
Не стало прежних зол,
Чуть-чуть было порядка
В земле он не завёл.
36
К несчастью, самозванец,
Откуда ни возьмись,
Такой задал нам танец,
Что умер царь Борис.
37
И, на Бориса место
Взобравшись, сей нахал
От радости с невестой
Ногами заболтал.
38
Хоть был он парень бравый
И даже не дурак,
Но под его державой
Стал бунтовать поляк.
39
А то нам не по сердцу;
И вот однажды в ночь
Мы задали им перцу
И всех прогнали прочь.
40
Взошёл на трон Василий,
Но вскоре всей землёй
Его мы попросили,
Чтоб он сошёл долой.
41
Вернулися поляки,
Казаков привели;
Пошёл сумбур и драки:
Поляки и казаки,
42
Казаки и поляки
Нас паки2 бьют и паки;
Мы ж без царя как раки
Горюем на мели.
43
Прямые были страсти –
Порядка ж ни на грош.
Известно, что без власти
Далёко не уйдёшь.
44
Чтоб трон поправить царский
И вновь царя избрать,
Тут Минин и Пожарский
Скорей собрали рать.
45
И выгнала их сила
Поляков снова вон,
Земля же Михаила
Взвела на русский трон.
46
Свершилося то летом;
Но был ли уговор –
История об этом
Молчит до этих пор.
47
Варшава нам и Вильна
Прислали свой привет;
Земля была обильна –
Порядка ж нет как нет.
48
Сев Алексей на царство,
Тогда роди Петра.
Пришла для государства
Тут новая пора.
49
Царь Пётр любил порядок,
Почти как царь Иван,
И так же был не сладок,
Порой бывал и пьян.
50
Он молвил: «Мне вас жалко,
Вы сгинете вконец;
Но у меня есть палка,
И я вам всем отец!..
51
Не далее как к святкам
Я вам порядок дам!»
И тотчас за порядком
Уехал в Амстердам.
52
Вернувшися оттуда,
Он гладко нас обрил,
А к святкам, так что чудо,
В голландцев нарядил.
53
Но это, впрочем, в шутку,
Петра я не виню:
Больному дать желудку
Полезно ревеню.
54
Хотя силён уж очень
Был, может быть, приём;
А всё ж довольно прочен
Порядок стал при нём.
55
Но сон объял могильный
Петра во цвете лет,
Глядишь, земля обильна,
Порядка ж снова нет.
56
Тут кротко или строго
Царило много лиц,
Царей не слишком много,
А более цариц.
57
Бирон царил при Анне;
Он сущий был жандарм,
Сидели мы как в ванне
При нём, daß Gott erbarm!
58
Весёлая царица
Была Елисавeт:
Поёт и веселится,
Порядка только нет.
59
Какая ж тут причина
И где же корень зла,
Сама Екатерина
Постигнуть не могла.
60
«Madame, при вас на диво
Порядок расцветёт, –
Писали ей учтиво
Вольтер и Дидерот3, –
61
Лишь надобно народу,
Которому вы мать,
Скорее дать свободу,
Скорей свободу дать».
62
«Messieurs, – им возразила
Она, – vous me comblez», –
И тотчас прикрепила
Укра́инцев к земле.
63
За ней царить стал Павел,
Мальтийский кавалер,
Но не совсем он правил
На рыцарский манер.
64
Царь Александер Первый
Настал ему взамен,
В нём слабы были нервы,
Но был он джентльмен.
65
Когда на нас в азарте
Стотысячную рать
Надвинул Бонапарте,
Он начал отступать.
66
Казалося, ну, ниже
Нельзя сидеть в дыре,
Ан глядь: уж мы в Париже,
С Louis le Désiré.
67
В то время очень сильно
Расцвёл России цвет,
Земля была обильна,
Порядка ж нет как нет.
68
Последнее сказанье
Я б написал моё,
Но чаю наказанье,
Боюсь monsieur Veillot.
69
Ходить бывает склизко
По камешкам иным,
Итак, о том, что близко,
Мы лучше умолчим.
70
Оставим лучше троны,
К министрам перейдём.
Но что я слышу? стоны,
И крики, и содом!
71
Что вижу я! Лишь в сказках
Мы зрим такой наряд;
На маленьких салазках
Министры все катят.
72
С горы со криком громким
In corpore, сполна,
Скользя, свои к потомкам
Уносят имена.
73
Се Норов, се Путятин,
Се Панин, се Метлин,
Се Брок, а се Замятнин,
Се Корф, се Головнин.
74
Их много, очень много,
Припомнить всех нельзя,
И вниз одной дорогой
Летят они, скользя.
75
Я грешен: летописный
Я позабыл свой слог;
Картине живописной
Противостать не мог.
76
Лиризм, на всё способный,
Знать, у меня в крови;
О Нестор преподобный,
Меня ты вдохнови.
77
Поуспокой мне совесть,
Моё усердье зря4,
И дай мою мне повесть
Окончить не хитря.
78
Итак, начавши снова,
Столбец кончаю свой
От рождества Христова
В год шестьдесят восьмой.
79
Увидя, что всё хуже
Идут у нас дела,
Зело5 изрядна мужа
Господь нам ниcпосла.
80
На утешенье наше
Нам, аки свет зари,
Свой лик яви Тимашев –
Порядок водвори.
81
Что аз же многогрешный
На бренных сих листах
Не дописах поспешно
Или переписах,
82
То, спереди и сзади
Читая во все дни,
Исправи правды ради,
Писанья ж не кляни.
83
Составил от былинок6
Рассказ немудрый сей
Худый смиренный инок,
Раб Божий Алексей.
А.К.Толстой. 1868
|
1
Послухайте, хлоп’ята,
Казала так кума1:
Земля у нас багата,
Лиш ладу в ній нема.
2
Без жодної чернетки,
Як видно, недарма
Писали наші предки,
Що ладу в них нема.
3
Зібрались чолов’яги
На площу біля брам2:
«Нехай прийдуть варяги,
Князями будуть нам.
4
Німчура бо – пихата
Й досвідчена юрма,
Земля у нас багата,
Лиш ладу в ній нема».
5
В чеканні на звитяги,
Вловивши влучний час,
Звернулись по варяги:
«Запрошуємо вас!
6
Хай буде наша хата
І ваша зокрема;
Земля у нас багата,
Лиш ладу в ній нема».
7
Варягам стало дивно,
Та й думають: «Що ж тут?
Ще може і поживне –
Пішли3, коли зовуть!»
8
І от прийшли три брати
Варязького клейма:
Все так, земля багата,
Лиш ладу в ній нема.
9
«Hу, – думають, – команда!
Тут ногу зломить чорт,
Es ist ja eine Schande,
Wir mussen wieder fort».
10
Та з них найстарший, Рюрик,
Братам сказав своїм:
«Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
Vielleicht ist’s nicht so schlimm.
11
Мізерна хоч команда,
Лише саменька шваль;
Wir bringen’s schon zustande,
Versuchen wir einmal».
12
І підступив завзято
До владного керма,
Земля ж була багата,
Лиш ладу все нема!
13
За ним княжив князь Ігор,
А керував Олег,
Das war ein großer Krieger
І ватажок шерег.
14
Потім княжила Ольга,
А далі Святослав;
So ging die Reihenfolge
Язичницьких держав.
15
Коли ж сів Володимир
На батьківський свій трон,
Da endigte fur immer
Die alte Religion.
16
Він розповів народу,
Що ідоли – погань,
Звелів стрибати в воду,
Зробивши там йордань.
17
Ще дав таку пораду:
«Як згине в нас Перун,
Все піде вмить до ладу,
Бо шкодить цей пустун».
18
Послав він за попами
В Афіни й Царгород,
Прийшли ті з корогвами
Хрестити наш народ,
19
Співають щось затято,
І повниться сума;
Земля, як є, багата,
А ладу в ній нема.
20
Не наробивши ладу,
Великий князь сконав.
Успадкував громаду
Премудрий Ярослав.
21
Воно, цілком можливо,
До ладу б він довів;
Та, до синків пестливий,
Всю землю розділив.
22
А це погана справа,
Бо княжі дітлахи
Розкраяли державу,
Схопившись в кулаки.
23
Дізналися татари:
«Ну, – думають, – вам дзусь!»
Наділи шаровари,
Приїхали на Русь.
24
«Від вашої, мов4, сварки
Суцільна шкереберть5,
Ми вам дамо припарки,
Скалічимо на смерть!»
25
Пороззявляли рота
(Хоч геть святих неси).
Багато тут гидоти
Настало на Русі.
26
Веде в Орду брат брата,
Неначе до ярма;
Земля була багата –
А ладу все нема.
27
Іван з’явився Третій
І проказав: «Стривай!
Ми по вуха6 в шербеті!»
Поклав ординству край.
28
І ось земля звільнилась,
Розвіялась пітьма;
І наче відродилась7,
А ладу все нема.
29
Настав Іван Четвертий,
Що Третьому – онук;
В житейських справах тертий,
Сімох жінок супруг8.
30
Він прізвисько мав «Грозний»,
З’єднався з ним навік,
За те, що був серйозний,
Солідний чоловік.
31
Хто був не до відради,
Скарати міг вогнем;
Завів такого ладу,
Що тільки грай конем!
32
Ох, жити небезпечно
В свавіллі і без прав,
Та доля до нас9 ґречна,
І цар Іван сконав.
33
Син Федір був недужий,
Та батьківський контраст;
До царських справ байдужий,
Метлявся, як баласт10.
34
Борис же, шурин царський,
Хоча й не Аполлон,
Та вигляд мав боярський,
І сів на царський трон.
35
За ним пішло все гладко,
Не стало лихварів,
Ледь-ледь було порядку
В землі він не навів.
36
На шкоду, самозванець,
Де тільки не візьмись,
Такий завдав нам танець,
Що згинув цар Борис.
37
І на царевім місці
Усівшись в мить, без прав,
Своїй новій цариці
Бровами заморгав.
38
Хоч був він хлопець бравий
І зовсім не босяк,
Та на його державу
Озброївся поляк.
39
А це нам не до серця;
І якось, в темну ніч,
Ми всипали їм перцю,
Погнавши навсібіч.
40
Зійшов на трон Василій,
Та швидко, в унісон,
Його ми попросили,
Щоб він змінив фасон11.
41
Вернулися поляки,
І козаки прийшли –
Відважні всі вояки;
Ми ж, бідні небораки!
42
І козаки, й поляки
Нас паки б’ють і паки;
Ми ж без царя мов раки,
Запечені в золі.
43
З усіх боків досади –
А ладу ні на гріш.
Відомо, що без влади
Нестерпно, хоч заріж.
44
Щоб зберегти трон12 царський
І знов царя обрать,
Тут Мінін і Пожарський
Скоріш зібрали рать.
45
Побила їхня сила
Поляків, як ворон,
Земля же Михаїла
Звела в Москві на трон.
46
Звершилося це влітку;
А чи був13 договір?
Розмова про цю плітку
Не вщухне з давніх пір.
47
Мовчить війни гармата
І не сурмить сурма;
Земля була багата –
А ладу все нема.
48
Сів Олексій на царство,
Та й народив Петра.
Прийшла для господарства
Спекотлива пора.
49
Петро любив порядок,
Як інший цар, Іван,
Не випавши в осадок14,
Спивав горілки джбан.
50
Казав: «Мені вас жалко,
Ви згинете, та й край;
Але в мене є палка,
Я вам влаштую рай!..
51
Не далі як на святки
Я вам порядок дам!»
Й відразу за порядком
Поїхав в Амстердам.
52
Вернувшись з Амстердаму,
Нас гладко поголив,
А в святки, як в піжаму,
В голландців нарядив.
53
В такому от частунку
Петра я не виню:
В хворобі дати шлунку
Корисно ревеню.
54
Хоча, цілком можливо,
Жорстоким був прийом;
Та, разом з тим, на диво,
В державі був підйом.
55
Та смерть прийшла горбата,
Прибрала геть Петра,
І знов земля багата,
А ладу все нема15.
56
Тут ліньки чи завзято
Царило без дурниць
Царів не так багато,
Як жіночок-цариць.
57
Бірон царив при Анні;
Він справжній був жандарм,
Сиділи ми, як в ванні
Тоді, daß Gott erbarm!
58
Веселою царицею
Єлисавет була:
Співає, веселиться все,
А ладу-то чортма16!
59
Яка ж тут є причина
І в чому корінь зла,
Це навіть Катерина
Збагнути не могла.
60
«В Росії справедливо
Настане лад от-от, –
Писали їй поштиво
Вольтер і Дідерот, –
61
Потрібно лиш народу,
Якому ви, як мати,
Надати вже свободу,
Скоріш свободу дати».
62
Вона ж відповідала:
«Ви лестите мені», –
І тут же розігнала
Українців з землі.
63
Затим Павло трудився,
Мальтійський кавалер,
Він зовсім не годився
Для лицарських манер.
64
Цар Олександер Перший
Прийшов йому взамін,
В часи великих звершень
Підняв народ з колін.
65
Коли на нас в азарті
Свою велику рать
Насунув Бонапарте,
Він наказав тікать.
66
І вже французи хижі
Йшли по Москві в каре,
Аж зирк: а ми в Парижі,
З Louis le Désiré.
67
Барвисто і строкато
Росія розцвіла,
Земля була багата,
Лиш ладу в ній нема17.
68
Останню оповідку
Я б розповів свою,
Та прийдуть бозна-звідки,
Боюсь monsieur Veillot.
69
Іти буває слизько
По кладочках гнучких,
Отже, про те, що близько,
Не буде слів гучних.
70
Відійдемо від трону
Для міністерських втіх –
Без жодного припону
Побачимо їх всіх.
71
У формених штанчатах,
Неначе на парад,
На крихітних санчатах
Міністри вниз летять
72
З гори, з гучними криками,
In corpore, сповна,
Виблискуючи пиками.
Й зникають імена:
73
Це Норов, це Путятін,
Це Панін, це Метлін,
Це Брок, а це Замятнін,
Це Корф, це Головнін.
74
Багато їх, багато!
І не згадати всіх.
Урвалася загата
І розкидало їх...
75
Я грішний: літописний
Не втримав свій розбіг;
Картині живописній
Противитись не зміг.
76
Ліризм, до вад незлобний,
У серці спалахнув;
Хоч Нестор преподобний,
На працю й надихнув,
77
Утихомирив совість,
Зробив мене мудріш,
Щоб міг оцю я повість
Скінчити поскоріш18.
78
Отож, почавши знову,
Кінчаю свій сувій,
Узявши за основу
Літопис цей новий.
79
Уздрівши, що не дуже
Ідуть наші діла,
Зело велика мужа
Господь нам ниспосла.
80
Тож, на спасіння наше,
Як сяєво зорі,
Свій вид з’яви Тімашев –
Та й лад нам відтвори.
81
Що аз багатогрішний
На тлінних аркушах
Не дописах поспішно
Або переписах
82
Те, спереду і ззаду
Читаючи всі дні,
Поправ задля відради,
Писання ж не кляни.
83
Для праведних оцінок
Дав батьківщині всій
Цей твір смиренний інок,
Раб Божий Олексій.
Ігор Роздобудько (2020)
|
1
Послухайте, хлоп’ята,
Що дід в умі трима.
Земля наша багата,
Порядку лиш нема.
2
Не брешуть нам аннали;
Ще панувала тьма,
А предки правду знали:
Порядку, бач, нема.
3
І стали всі під стягом,
І: «В чому, – мовлять, – суть?
Довіримось варягам:
Хай князювати йдуть.
4
Бо німці – ті ще шельми,
І світло їх, і тьма,
Земля ж багата вельми –
Порядку в ній нема».
5
Швидким посла́нці кроком
Маршрут здолали свій,
Та й кажуть тим... пророкам:
«Панове, йдіть мерщій!
6
Мов київських цукерок,
Відсиплемо дарів;
Народ наш – він з упертих –
Вас кликати звелів».
7
Тим стало вмить тривожно,
Та мислять: «Вийде, мо...
Ну, спробувати можна –
Раз кличуть, ідемо!»
8
І ось прийшло їх троє,
Братів середніх літ,
І дивляться герої:
Порядку – зник і слід.
9
«Ну, – думають, – команда!
Зламає ногу чорт,
Es ist ja eine Schande,
Wir müssen wieder fort».
10
Та братець старший Рюрик
«Постійте, – мовив їм, –
Fortgeh’n wär ’ungebürlich,
Vielleicht ist’s nicht so schlimm.
11
Вошива хай команда
Дісталась нам, на жаль,
Wir bringen’s schon zustande,
Versuchen wir einmal».
12
І княжив із братвою
Він довго, та дарма:
Земля була рясною,
Порядку ж – ні, нема!
13
Тоді прийшов князь Ігор,
А правив ним Олег,
Das war ein großer Krieger,
Меткий більш за колег.
14
Там князювала Ольга,
А після Святослав;
So ging die Reihenfolge
Язичницьких держав.
15
Вступивши Володимир
На батьківський свій трон,
Da endigte fur immer
Die alte Religion.
16
Він раптом мов народу:
«Боги всі наші – твань,
По хрест йдемо у воду!»
І нам зробив Йордань.
17
«Гидкий Перунів спадок!
Як копняків дамо
Йому, тоді порядок
Та-а-акий заведемо!»
18
Послав він за попами
По Грецьких по світах,
Прийшли попи ті тьмами,
Та ну служити – жах!
19
Співають, як уміє
Рать ангельська сама;
Земля собі рясніє,
Порядку лиш нема.
20
Хреститель без порядку,
Хоч довго, князював...
Дав лад був батька спадку
Великий Ярослав.
21
Із цим, хай не без крові,
Порядок би приспів;
Та до дітей з любові
Він землю розділив.
22
А як заслабла мати,
Враз між дітей пішло –
Друг друга лупцювати
Хто як і чим у що!
23
Провідали татари
(Тепер – і то боюсь...),
Наділи шаровари,
Приїхали на Русь.
24
«Від вашого, бач, спору
Здуріли стар і млад,
Постійте ж, ми вам скоро
Наведемо тут лад».
25
Кричать: «Давай данину!»
(Хоч і святих винось.)
Безладдя без упину
На Русі почалось.
26
Щодня тут брат на брата
Гартує плід письма;
Земля немов багата –
Порядку ж геть нема.
27
Іван з’явився Третій;
«Мчіть, – ханам проказав, –
У бісовій кареті!»
Та дулю їм послав.
28
І ось земля вже вільна
Від різних лих і бід,
Рясна, на диво сильна –
Та де ж порядку слід?
29
Настав Іван Четвертий,
Внук Третьому був він;
Калач на царстві тертий,
Дружина тьми дружин.
30
Іван Василіч Грозний
Його народ прозвав,
Бо дядько був серйозний,
Солідно керував.
31
Немов татар нащадок,
Ще й розумом титан,
Та-а-акий завів порядок
Цей дуже грізний пан!
32
З ним зовсім не тужити
Могли б ми дотепер,
Та вічно ж нам не жити –
І цар Іван помер!
33
Син Федір від Івана
Не ум успадкував –
Балакав ненастанно;
Ну, так і царював...
34
Борис же, шурин царський, –
Цей спритний розум мав,
Вмів розсипати ласки,
Тож хутко трон зайняв.
35
При ньому йшло все гладко,
І вперше з давніх днів
Ледь-ледь Борис порядку
В землі не встановив.
36
Шкода́, що самозванець –
Від сатани нам приз –
Та-а-акий почав тут танець...
(Вмер швидко цар Борис.)
37
У царські ледь палати
Ввійшов лжецар цей, глядь –
Ногами ну дрига́ти
І наречена й тать!
38
Хоч був він хлопець бравий,
Не дурень аж ніяк,
Від див його держави
Став бунтівним поляк.
39
А те нам не по серцю;
І в мить нічної мли
Ми задали їм перцю,
Всім відкоша дали.
40
Зійшов на трон Василій,
Але народом всім
Його ми попросили,
Щоб геть забрався він.
41
Вернулися поляки,
Козацтво привели;
Пішла в них бійка з нами:
Поляки з козаками
42
Та козаки з панами
Нас вчили стусанами;
Ми ж без царя, як раки
На мілині, були.
43
Прямі палали страсті –
Порядку ж ні на гріш.
Відомо, що без власті
Висо́ко не злетиш.
44
Щоб укріпити царський
Трон (став підупадать...),
Тут Мінін і Пожарський
Скоріш зібрали рать.
45
І вигнала їх сила
Поляків за кордон,
Земля ж – та Михаїла
Звела на вільний трон.
46
Те відбулося влітку;
Та змова чи була –
Лиш знаю оповідку
Про давні ці діла.
47
Варшава нам і Вільно
Передали привіт;
Земля цвіла знай сильно –
Та де ж порядку слід?
48
Там Олексій поправи,
Та й народи Петра.
Настала для держави
Тоді нова пора.
49
Петро любив порядок,
Ледь не як цар Іван,
Не цукор був нащадок,
Було й – пив мов алкан.
50
Він мовив: «Гарна цяцька
У мене є – кийок,
Бо я ж не просто дяцько
Для вас, а майже Бог!..
51
Новий порядок дам я
Вже скоро, до святок!»
І вмить – до Амстердама
По свій новий кийок.
52
Як повернувсь, красиво
Петро нас поголив,
А до святок – на диво
В голландців нарядив.
53
Та це я так жартую,
Голландський правий гість
Був: шлунок чи лікує,
Хто ревеню не їсть?
54
Хоч забагато болю,
Мо, ревінь спричинив,
Але міцний доволі
Порядок встановив.
55
Сон оповив могильний
Петра у цвіті літ...
Земля знов квітне сильно –
Та де порядку слід?
56
Суворо тут чи смирно
При владі різних лиць
Було – царів помірно
Та довгий ряд цариць.
57
Бірон царив при Анні;
Він справжній був жандарм,
Сиділи як у ванні
Ми з ним, daß Gott erbarm!
58
Веселою вродилась
Єлисавет у нас:
Співала й веселилась,
Лише порядку – зась...
59
Яка ж тому причина
І в чому корінь зла
Є, навіть Катерина
Збагнути не могла.
60
«Madame, ви лад, ще й сталий,
Наведете тепер, –
Увічливо писали
Дідро їй та Вольтер, –
61
Народові (бо ж мати
Йому ви) треба лиш
Скоріш свободу дати,
Свободу дать скоріш».
62
«Messieurs, – відповідала
Вона, – vous me comblez», –
Й Украйні дарувала
Ярмо кріпацтва зле.
63
Життя Павло пожвавив –
Мальтійський кавалер.
Та він не зовсім правив
На рицарський манер.
64
Цар Олександр Перший
Джентльмен був, навпаки:
Що діється, доперши,
У відступ він полки
65
Повів, як Бонапарте –
Найгірший з ворогів –
До нас орду в азарті
Стотисячну привів.
66
Здійснив, здавалось, хижий
Кат задуми свої...
Та глядь – а ми в Парижі
З якимсь там ще Louis.
67
Могла допомагати
Росія всім сама:
Така була багата;
Порядку ж – ні, нема.
68
Ще б трошки мемуари
Я поскладав про Русь,
Та чи ж уникну кари?
Monsieur Veillot боюсь...
69
Адже ступати слизько
На певні камінці,
Про те, що надто близько,
Помовчмо при кінці.
70
Царів лишімо з Богом;
Розглянемо ж гуртом
Міністрів: чути стогін,
І крики, і содом!
71
Що бачу! При внучатах
Таке б живописать:
З гори вниз на санчатах
Міністри всі летять.
72
Творці нових порядків
In corpore, сповна,
Прожогом до нащадків
Уносять імена.
73
Се Норов, се Путятін,
Се Панін, се Мєтлін,
Се Брок, а се Замятін,
Се Корф, се Головін.
74
До чого ж їх багато –
Титанів-розбишак!
Згадати всіх, хлоп’ята,
Не можна, ну, ніяк...
75
Згрішив я: літописний
Свій позабув я склад.
Як меч Дамоклів, висне
Питання: де той лад?
76
Але ліризм здолати
Я не спроможний, ні;
О Нестор презавзятий,
Натхнення дай мені.
77
Так, заспокой-но совість
Колезі з молодих
І дай скінчити повість,
Та не ні в сих ні в тих...
78
Почавши, отже, знову,
Кінчаю патерик
Аж по Різдву Христову
В шістдесят восьмий рік.
79
Побачивши: все гірше
Ідуть у нас діла, –
Бог, як мені ці вірші,
Героя ниспосла.
80
На втіху й щастя наше,
Мов свято сабантуй,
Свій лик яви Тімашев –
Порядок подаруй.
81
Що аз же многогрішний
Оце – бере аж страх –
Не дописах поспішно
Або переписах,
82
Те спереду і ззаду
У всі читай ти дні,
Ще й прав (потіш громаду),
Писання ж не кляни.
83
Билинами натхненний,
Склав твір немудрий свій
Худий чернець смиренний
Раб Божий Олексій.
Юрій Чернецький (2019)
|