Історія держави Російської
від Гостомисла1 до Тімашева2

  Вся земля наша велика и обилна, а наряда в ней нѣтъ.
Несторъ. Повѣсть времянныхъ лѣтъ3
1
Сідайте, дитинчата!
Мабу́ть, почну я так:
земля у нас багата,
та в ній – порядку брак.

2
Знайшли ще предки наші 
причину всіх невдач:   
живем у єралаші,
нема порядку, бач!

3
Й вони, набравши зваги,
рішилися ураз:
«Пошлімо по варяги, –
щоб княжили у нас!

4
Німецька їхня вдача –
ставати до керма;
земля ж у нас добряча,
порядку лиш нема».

5
Гінці під пишним стягом
відправились  ту ж мить,
і дейкають варягам: 
«Добродії, прийдіть!

6
Ми вам насиплем злата
по вінця, й ще повніш;
земля у нас багата,
нема порядку лиш».

7
Варягам, звісно, лячно,
та ризик – їхня суть:
«Що ж, спробуєм обачно, –
ходім, коли зовуть!»

8
І от прийшли три брати,
і бачать: жах і тьма!
І хоч земля багата,
порядку скрізь нема.

9
«Ну, – думають, – команда!
Зламає ногу й чорт!
Es ist ja eine Schande,
wir müssen wieder fort4».

10
Та брат найстарший, Рюрик,
сказав братам своїм:
Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
vielleicht ist’s nicht so schlimm5.

11
Хоч тут – паршива банда,
одна лиш тільки шваль,
Wir bringen’s schon zustande,
versuchen wir einmal6».

12
Став княжити завзято,
сімнадцять років дбав;
земля була багата,
порядок – не настав.

13
За ним став князем Ігор,
а регентом – Олег;
das war ein großer Krieger7
та видатний стратег.

14
Затим – княгиня Ольга;
за нею – Святослав;
So ging die Reihenfolge8
язичницьких держав.

15
А тільки Володимир
зайняв отецький трон –
da endigte für immer
die alte Religion9.

16
Він заявив народу:
«Поточна віра – твань;
хрестімось! Марш у воду!»
І нам зробив йордань.

17
«Перун – не трібний спадок!
Паліть його мерщій –
побачите, порядок
встановиться який!»

18
Послав і за попами
у Царгород, в Афон;
попи прийшли товпами,
зі стосами ікон,

19
співали приворотно,
свічок зладнали збут...
Земля, як є, щедротна,
а із порядком – скрут.

20
Як тільки Володимир
в належний день сконав,
новий відкрити вимір
узявся Ярослав.

21
Він, може, все б утямив,
й порядок би навів...
Та ні: він між синами
всю землю розділив.

22
Не досить крок був мудрий:
синочки, на біду,
зчинили галабурди
й усобну ворожду...

23
Почули це татари –
збудилися чомусь,
напнули шаровари,
приїхали на Русь:

24
«Ми зробим вашим чварам
зупин, кінець кінцем,
і повний незабаром
порядок наведем!»

25
А як дійшло до дані –
то хоч святих винось!
Й чимало знову твані
на Русі завелось:

26
намови брат на брата
отримує Орда...
Земля, кажись, багата,
з порядком – геть біда.

27
Іван явився Третій
й поклав цьому угав;
він мовив: «Ми не кметі!» –
й татарам дулю дав.

28
І от земля рішуче
знегод і бід збулась;
квітуча та родюча,
але порядку – зась!

29
Настав Іван Четвертий,
що Третьому онук;
він був державець тертий
і жон мав кілька штук.

30
«Іван Василич Грозний»
він заробив ярлик, – 
за те, що був серйозний,
солідний чоловік.

31
Він був жорстких повадок
і зраду бачив скрізь;
такий завів порядок,
що хоч у землю лізь.

32
Життя, мабуть, величне
в добу таких манер...
Але ніщо не вічно,
і цар Іван помер.

33
За ним царем став Федір,
геть батькові контраст;
до справ державних ледар, 
в церквах лише гаразд...  

34
Борис же, царський шурин,
з розумних був персон,
і з виглядом похмурим
він сів на царський трон. 

35
При ньому йшло все гладко
і майже без бунтів;
він ледь було порядку
в землі не навертів.

36
На лихо, Самозванець –
і звідки чорт приніс? –
такий укоїв танець, 
що враз помер Борис.

37
Здобувши трон буденно,
цей хлопець не зівав
і з Польщі наречену
не гаючись придбав.

38
Напевне, мав чар-зілля,
та й був же не глупак;
але під час весілля
зчинив дебош поляк.

39
А це нам не до серця;
і от в одну з ночей
ми їм завдали перцю,
прогнавши геть з очей.

40
Піднявсь на трон Василій,
та скоро навідріз
його ми попросили,
щоб він із трону зліз.

41
Вернулися поляки,
а з ними – козаки;
ізнов пішли всілякі
дебоші та бійки.

42
От козаки й поляки
гилять нас день при дні,
ми ж без царя – мов раки
сидим на мілині.

43
Землі – незмірні п’яді,
порядку ж – ні на гріш.
Бо звісно, що без влади
далеко не умчиш.

44
Щоб трон зміцнити царський
і влади благодать, 
тут Мінін та Пожарський
мерщій зібрали рать.

45
Й ця рать ізнов упхала
поляків за кордон,
а у Москві – Михайла
Земля10 звела на трон.

46
Чи він прийняв угоду
та слово дав якесь
про вільності народу –
не знаєм і поднесь.

47
Уже Варшава й Вільна
прислали свій привіт;
земля ген-ген привільна...
чи є порядок? Ніт.

48
Взявсь Олексій за справи,
й родив тоді Петра;
настала для держави
цілком нова пора.

49
Петро любив порядок –
як грізний цар Іван:
і в лютості нащадок,
і випивши – буян.

50
Казав: «Мені вас жалко,
ви згинете вкінець;
та є у мене палка,
і я вам всім отець!

51
Не мріяли, випа́дком,
що вам порядок дам?..»
Й негайно за порядком
подавсь у Амстердам.

52
Коли ж вернувся звідти –
усіх нас поголив
та у голландські свити
ретельно обрядив.

53
Та хай хтось інший лунко
Петра за те кляне:
буває, що для шлунка
корисне проносне.

54
І хоч така пожива –
із надто гострих страв,
а при Петрі, на диво,
порядок більший став.

55
Та смерть прийшла скорботна
за ним, як за всіма...
Земля, диви, щедротна,
порядку знов нема.

56
Тоді вже заповзято
плекали трону міць –
царів не так багато,
а більш було цариць.

57
Бірон царив при Анні;
він справжній був жандарм,
при ньому – як у бані
було, daß Gott erbarm!11

58
Безклопітна цариця
була Єлисавет;
а поки веселиться –
нема порядку, ет!

59
Яка отут причина
і в чому корінь зла –
й Велика Катерина
збагнути не могла.

60
«Madame, при вас наспіє
порядок та добро! –
писав їй у Росію
Вольтер, як той Дідро. –

61
Вам тільки слід народу,
якому матір ви,
надати вже свободу
під вдячні молитви».

62
«Messieurs, – відповідала
вона, – vous me comblez12», –
і в Україні втяла
кріпацтво надто зле...

63
Павло царити взявся,
мальтійський кавалер13,
та не завжди вдавався
до лицарських манер.

64
Цар Олександр Перший
настав благословен;
він інших перевершив
як щирий джентльмен:

65
коли, урвавши жарти,
посунув силу лав
на нас Буонапарте,
він чемно відступав...

66
Цю пляму на престижі,
здавалось, не зітре –
а ні: вже ми в Парижі,
з Louis le Désiré14.

67
Й Росія так вільготно
простерлась швидкома,
й земля така щедротна...
Порядку лиш нема.

68
Я б міг вести сказання
і далі, тільки – цить:
нарвусь на покарання, –
monsieur Veillot15 не спить!

69
Іти буває слизько
по камінцях отих,
отож про те, що близько,
промовчати не гріх.

70
Облишмо краще трони
й займімося притьмом
міністрами корони...
А там – такий содом!

71
Зате нарешті бачим
той шуканий наряд:
на санках мчать із плачем
міністри всі підряд.

72
Котять з гори юрбою,
in corpore16, й сповна
уносять із собою
і власні імена:

73
це Норов, це Путятін,
це Панін, це Метлін,
це Брок, а це Замятнін,
це Корф, це Головнін.

74
Згадати всіх не можна,
їх стільки – це страхіть!
Та тим же курсом кожний
униз кудись летить...

75
Я грішний: літописний
на мить забув я стиль,
й картині живописній
піддався мимовіль.

76
Мабуть, ліризм природний
нараз пойняв мене;
хай Нестор преподобний
ізнову надихне,

77
мою вгамує совість,
врятує від видінь,
щоб я вже міг цю повість
скінчити – і амінь...

78
От зараз вернемось ми –
куди вела канва:
в рік шістдесят, ба, восьмий
(у численні Різдва). 

79
Понеже став недужий
керунок наших справ,
зело меткого мужа
Господь нам ниспослав.

80
За потерпання наше
й на заздрість ворогам –
яви себе, Тімашев,
створи порядок нам!

81
...Що аз багатогрішний,
забувши про угав,
переписав незбіжно
або не дописав,

82
ви, браття, це читайте,
як буде вільна мить,
й де треба – виправляйте,
а да́рма не кляніть17.

83
Зібрав з билин-билинок
цю оповідь подій
худий смиренний інок,
раб Божий Олексій.

Лютий 2022
1
Послушайте, ребята,
Что вам расскажет дед.
Земля наша богата,
Порядка в ней лишь нет.

2
A эту правду, детки,
За тысячу уж лет
Смекнули наши предки:
Порядка-де, вишь, нет.

3
И стали все под стягом,
И молвят: «Как нам быть?
Давай пошлём к варягам:
Пускай придут княжить.

4
Ведь немцы тороваты,
Им ведом мрак и свет,
Земля ж у нас богата,
Порядка в ней лишь нет».

5
Посланцы скорым шагом
Отправились туда
И говорят варягам:
«Придите, господа!

6
Мы вам отсыплем злата,
Что киевских конфет1;
Земля у нас богата,
Порядка в ней лишь нет».

7
Варягам стало жутко,
Но думают: «Что ж тут?
Попытка ведь не шутка –
Пойдём, коли зовут!»

8
И вот пришли три брата,
Варяги средних лет,
Глядят – земля богата,
Порядка ж вовсе нет.

9
«Hу, – думают, – команда!
Здесь ногу сломит черт,
Es ist ja eine Schande,
Wir müssen wieder fort».

10
Но братец старший Рюрик
«Постой, – сказал другим, –
Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
Vielleicht ist’s nicht so schlimm.

11
Хоть вшивая команда,
Почти одна лишь шваль;
Wir bringen’s schon zustande,
Versuchen wir einmal».

12
И стал княжить он сильно,
Княжил семнадцать лет,
Земля была обильна,
Порядка ж нет как нет!

13
За ним княжил князь Игорь,
А правил им Олег,
Das war ein großer Krieger
И умный человек.

14
Потом княжила Ольга,
А после Святослав;
So ging die Reihenfolge
Языческих держав.

15
Когда ж вступил Владимир
На свой отцовский трон,
Da endigte für immer
Die alte Religion.

16
Он вдруг сказал народу:
«Ведь наши боги дрянь,
Пойдём креститься в воду!»
И сделал нам Иордань.

17
«Перун уж очень гадок!
Когда его спихнём,
Увидите, порядок
Какой мы заведём!»

18
Послал он за попами
В Афины и Царьград.
Попы пришли толпами,
Крестятся и кадят,

19
Поют себе умильно
И полнят свой кисет;
Земля, как есть, обильна,
Порядка только нет.

20
Умре Владимир с горя,
Порядка не создав.
За ним княжить стал вскоре
Великий Ярослав.

21
Оно, пожалуй, с этим
Порядок бы и был;
Но из любви он к детям
Всю землю разделил.

22
Плоха была услуга,
А дети, видя то,
Давай тузить друг друга:
Кто как и чем во что!

23
Узнали то татары:
«Ну, – думают, – не трусь!»
Надели шаровары,
Приехали на Русь.

24
«От вашего, мол, спора
Земля пошла вверх дном,
Постойте ж, мы вам скоро
Порядок заведём».

25
Кричат: «Давайте дани!»
(Хоть вон святых неси.)
Тут много всякой дряни
Настало на Руси.

26
Что день, то брат на брата
В орду несёт извет;
Земля, кажись, богата –
Порядка ж вовсе нет.

27
Иван явился Третий;
Он говорит: «Шалишь!
Уж мы теперь не дети!»
Послал татарам шиш.

28
И вот земля свободна
От всяких зол и бед
И очень хлебородна,
А всё ж порядка нет.

29
Настал Иван Четвёртый,
Он Третьему был внук;
Калач на царстве тёртый
И многих жён супруг.

30
Иван Васильич Грозный
Ему был имярек
За то, что был серьёзный,
Солидный человек.

31
Приёмами не сладок,
Но разумом не хром;
Такой завёл порядок,
Хоть покати шаром!

32
Жить можно бы беспечно
При этаком царе;
Но ах! ничто не вечно –
И царь Иван умре!

33
За ним царить стал Фёдор,
Отцу живой контраст;
Был разумом не бодор,
Трезвонить лишь горазд.

34
Борис же, царский шурин,
Не в шутку был умён,
Брюнет, лицом недурен,
И сел на царский трон.

35
При нём пошло всё гладко,
Не стало прежних зол,
Чуть-чуть было порядка
В земле он не завёл.

36
К несчастью, самозванец,
Откуда ни возьмись,
Такой задал нам танец,
Что умер царь Борис.

37
И, на Бориса место
Взобравшись, сей нахал
От радости с невестой
Ногами заболтал.

38
Хоть был он парень бравый
И даже не дурак,
Но под его державой
Стал бунтовать поляк.

39
А то нам не по сердцу;
И вот однажды в ночь
Мы задали им перцу
И всех прогнали прочь.

40
Взошёл на трон Василий,
Но вскоре всей землёй
Его мы попросили,
Чтоб он сошёл долой.

41
Вернулися поляки,
Казаков привели;
Пошёл сумбур и драки:
Поляки и казаки,

42
Казаки и поляки
Нас паки2 бьют и паки;
Мы ж без царя как раки
Горюем на мели.

43
Прямые были страсти –
Порядка ж ни на грош.
Известно, что без власти
Далёко не уйдёшь.

44
Чтоб трон поправить царский
И вновь царя избрать,
Тут Минин и Пожарский
Скорей собрали рать.

45
И выгнала их сила
Поляков снова вон,
Земля же Михаила
Взвела на русский трон.

46
Свершилося то летом;
Но был ли уговор –
История об этом
Молчит до этих пор.

47
Варшава нам и Вильна
Прислали свой привет;
Земля была обильна –
Порядка ж нет как нет.

48
Сев Алексей на царство,
Тогда роди Петра.
Пришла для государства
Тут новая пора.

49
Царь Пётр любил порядок,
Почти как царь Иван,
И так же был не сладок,
Порой бывал и пьян.

50
Он молвил: «Мне вас жалко,
Вы сгинете вконец;
Но у меня есть палка,
И я вам всем отец!..

51
Не далее как к святкам
Я вам порядок дам!»
И тотчас за порядком
Уехал в Амстердам.

52
Вернувшися оттуда,
Он гладко нас обрил,
А к святкам, так что чудо,
В голландцев нарядил.

53
Но это, впрочем, в шутку,
Петра я не виню:
Больному дать желудку
Полезно ревеню.

54
Хотя силён уж очень
Был, может быть, приём;
А всё ж довольно прочен
Порядок стал при нём.

55
Но сон объял могильный
Петра во цвете лет,
Глядишь, земля обильна,
Порядка ж снова нет.

56
Тут кротко или строго
Царило много лиц,
Царей не слишком много,
А более цариц.

57
Бирон царил при Анне;
Он сущий был жандарм,
Сидели мы как в ванне
При нём, daß Gott erbarm!

58
Весёлая царица
Была Елисавeт:
Поёт и веселится,
Порядка только нет.

59
Какая ж тут причина
И где же корень зла,
Сама Екатерина
Постигнуть не могла.

60
«Madame, при вас на диво
Порядок расцветёт, –
Писали ей учтиво
Вольтер и Дидерот3, –

61
Лишь надобно народу,
Которому вы мать,
Скорее дать свободу,
Скорей свободу дать».

62
«Messieurs, – им возразила
Она, – vous me comblez», –
И тотчас прикрепила
Укра́инцев к земле.

63
За ней царить стал Павел,
Мальтийский кавалер,
Но не совсем он правил
На рыцарский манер.

64
Царь Александер Первый
Настал ему взамен,
В нём слабы были нервы,
Но был он джентльмен.

65
Когда на нас в азарте
Стотысячную рать
Надвинул Бонапарте,
Он начал отступать.

66
Казалося, ну, ниже
Нельзя сидеть в дыре,
Ан глядь: уж мы в Париже,
С Louis le Désiré.

67
В то время очень сильно
Расцвёл России цвет,
Земля была обильна,
Порядка ж нет как нет.

68
Последнее сказанье
Я б написал моё,
Но чаю наказанье,
Боюсь monsieur Veillot.

69
Ходить бывает склизко
По камешкам иным,
Итак, о том, что близко,
Мы лучше умолчим.

70
Оставим лучше троны,
К министрам перейдём.
Но что я слышу? стоны,
И крики, и содом!

71
Что вижу я! Лишь в сказках
Мы зрим такой наряд;
На маленьких салазках
Министры все катят.

72
С горы со криком громким
In corpore, сполна,
Скользя, свои к потомкам
Уносят имена.

73
Се Норов, се Путятин,
Се Панин, се Метлин,
Се Брок, а се Замятнин,
Се Корф, се Головнин.

74
Их много, очень много,
Припомнить всех нельзя,
И вниз одной дорогой
Летят они, скользя.

75
Я грешен: летописный
Я позабыл свой слог;
Картине живописной
Противостать не мог.

76
Лиризм, на всё способный,
Знать, у меня в крови;
О Нестор преподобный,
Меня ты вдохнови.

77
Поуспокой мне совесть,
Моё усердье зря4,
И дай мою мне повесть
Окончить не хитря.

78
Итак, начавши снова,
Столбец кончаю свой
От рождества Христова
В год шестьдесят восьмой.

79
Увидя, что всё хуже
Идут у нас дела,
Зело5 изрядна мужа
Господь нам ниcпосла.

80
На утешенье наше
Нам, аки свет зари,
Свой лик яви Тимашев –
Порядок водвори.

81
Что аз же многогрешный
На бренных сих листах
Не дописах поспешно
Или переписах,

82
То, спереди и сзади
Читая во все дни,
Исправи правды ради,
Писанья ж не кляни.

83
Составил от былинок6
Рассказ немудрый сей
Худый смиренный инок,
Раб Божий Алексей.

А.К.Толстой. 1868

Примітки
  1. 1 Гостоми́сл – персонаж IX ві­ку, встав­ле­ний у XV ві­ці в лі­то­пи­с «По­вѣсть вре­мян­ныхъ лѣтъ» (скла­де­ний у XII ві­ці); на­чеб­то під йо­го ке­рів­ниц­твом бу­ли при­кли­ка­ні ва­ря­ги кня­зю­ва­ти у Нов­го­ро­ді (який в ре­аль­но­сті ви­ник у X віці).
  2. 2 О.Є.Тіма́шев – в 1856-1861 на­чаль­ник шта­бу Кор­пу­су жан­дар­мів і ке­ру­ю­чий Тре­тім від­ді­лен­ням, в 1868-1878 мі­ністр вну­тріш­ніх справ Російскої імперії.
  3. 3 Див. уривок, що починається зі слів: «В лѣто 6370...» (л. 7).
  4. 4 Прикро, ми повинні піти геть (нім.).
  5. 5 Піти було б недоречно, можливо, це не так вже й погано (нім.).
  6. 6 Ми впораємося, давайте спробуємо (нім.).
  7. 7 Це був великий воїн (нім.).
  8. 8 Така була черговість (нім.).
  9. 9 Там закінчилася назавжди стара релігія (нім.).
  10. 10 Мається на увазі Земський собор.
  11. 11 Не доведи Боже (нім.).
  12. 12 Панове, ви надто люб’язні (фран.).
  13. 13 Павло I був Великим магістром Маль­тій­сько­го ордену.
  14. 14 Людо́вик Бажаний (фран.) – пріз­вись­ко Лю­до­ви­ка ХVIII, зве­де­но­го на фран­цузь­кий пре­стол за спри­ян­ня Оле­ксан­дра I.
  15. 15 Пан Вельйо (фран.) – І.О.Веліо, в 1868-1880 ди­рек­тор по­што­во­го де­пар­та­мен­ту МВС Ро­сії; ав­тор на­тя­кає на пер­лю­стра­цію ко­ре­спон­ден­ції в цьо­му ві­дом­стві.
  16. 16 У повному складі (лат.).
  17. 17 Ремінісценція з Лав­рен­ті­їв­сько­го лі­то­пи­су (1377): «Також и азъ, ху­дый, нє­до­стой­ный и мно­го­грѣш­ный рабъ Бо­жий Ла­врен­тей мних. [...] И ны­нѣ, гос­по­да от­ци и бра­тья, оже ся гдѣ бу­ду опи­салъ, или пе­ре­пи­салъ, или не до­пи­салъ, чтите, ис­прав­ли­вая Бога дѣля, а не кле­ни­те...» (Ви­хід­ний за­пис пе­ре­пи­су­ва­ча, чен­ця Лав­рен­тія, л. 172 об.)

Пояснення
  1. 1 Київські солодощі – у часи Тол­сто­го за­галь­не ім’я, щось на кшталт га­ран­тії яко­сті кон­ди­тер­ських ви­ро­бів.
  2. 2 Знову (церк.-слав.).
  3. 3 Д.Дідро.
  4. 4 Тут: бачачи (з церк.-слав.).
  5. 5 Дуже (церк.-слав.).
  6. 6 Тут – зменшене від «былины».

Коментар
  1. 1 Чия кума? чому її слова важливі?
  2. 2 Одна площа – і кілька брам? Не буває.
  3. 3 Неправильна форма дієслова.
  4. 4 Русизм; по-українськи – «мовляв».
  5. 5 Це прислівник, до нього не можка прикласти прикметник.
  6. 6 Вада розміру.
  7. 7 Що відродилось, земля чи пітьма?!
  8. 8 Русизм та погана рима.
  9. 9 Вада розміру.
  10. 10 Анахронізм.
  11. 11 Анахронізм.
  12. 12 Вада розміру.
  13. 13 Вада розміру.
  14. 14 Недоречний жаргонізм.
  15. 15 Втрачена рима.
  16. 16 Втрачена рима.
  17. 17 Втрачена рима.
  18. 18 Неіснуюче слово.