Вино
1
Не було би на світі вина –
зовсім злий був би світ.
І напевно – не спить сатана! –
я накоїв би бід.
Мене пан без провини посік.
І таке щось на мене найшло...
Я не те щоб який гордівник,
але ж вперше в житті це було.
Як подумаю – сльози з очей,
й голова – як в якомусь чаду.
Як погляну тепер на людей?
До коханої як підійду?
І лежав я на печі мовчком,
за весь день бодай щів не поїв;
й нашептав мені біс потайком
купу темних, підбурливих слів.
От на ранок похмурий я встав,
помолитися навіть не зміг,
ні півслова ні з ким не сказав
і пішов без хреста за поріг.
Раптом: «Братику, хочеш вина?» –
закричала сестра мені вслід.
Цілий штоф осушив я до дна –
і уже не пішов у похід.
2
Не було би на світі вина –
зовсім злий був би світ.
І напевно – не спить сатана! –
я накоїв би бід.
Степанида, сусідська дочка,
полонила мене по весні;
я посватав її в старика,
і вона обіцялась мені.
Тільки старосту – знати б, коли! –
видно, інший впрохав молодець,
і з немилим її повели
мимо вікон моїх під вінець.
Й охопив мене холод і дріж,
бо ж душа – не з каміння вона!
Нагострив я на старосту ніж
та узяв для наснаги вина.
А в шинку був у справах своїх
мій дружок, він вгостити бажав;
від вгощення відмовитись – гріх,
я лишивсь та півштофа прийняв.
Потім – ще, і напився упень,
і полегшало трохи немов;
і про ніж я забув у той день,
а уранці – у розум прийшов...
3
Не було би на світі вина –
зовсім злий був би світ.
І напевно – не спить сатана! –
я накоїв би бід.
Я з артіллю запевнив купця,
що всі печі йому заміню;
в місяць справу довів до кінця –
і до нього прийшов по платню.
Недодав, лиходійська душа!
Я – картати, страхати судом;
«Так не буде тобі ні гроша!» –
і звелів мене гнати притьмом.
І хоч як докладав я зусиль,
а й за місяць не видрав той борг;
не постачив платнею артіль –
і тепер мене тягнуть в острог...
Наточивши сокиру ущерть,
«Пропадай!» – сам собі я сказав;
причаївсь, розлютований всмерть,
біля дому купця – і чекав.
Та підмерз, а навпроти – корчма,
тож до неї погрітись ввіпхнувсь;
там я випив, побивсь із двома –
і уже в околодку проснувсь...
Листопад 2021
|
Вино
1
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй – силен сатана! –
Натворил бы я бед.
Без вины меня барин посек.
Сам не знаю, что сталось со мной?
Я не то чтоб большой человек,
Да, вишь, дело-то было впервой.
Как подумаю, весь задрожу,
На душе всё черней да черней.
Как теперь на людей погляжу?
Как приду к ненаглядной моей?
И я долго лежал на печи,
Всё молчал, не отведывал щей;
Нашептал мне нечистый в ночи
Неразумных и буйных речей,
И на утро я сумрачен встал;
Помолиться хотел, да не мог,
Ни словечка ни с кем не сказал
И пошел, не крестясь, за порог.
Вдруг: «Не хочешь ли, братик, вина?» –
Мне вослед закричала сестра.
Целый штоф осушил я до дна
И в тот день не ходил со двора.
2
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй – силен сатана! –
Натворил бы я бед.
Зазнобила меня, молодца,
Степанида, соседская дочь,
Я посватал ее у отца –
И старик, да и девка не прочь.
Да, знать, старосте вплоть до земли
Поклонился другой молодец,
И с немилым ее повели
Мимо окон моих под венец.
Не из камня душа! Невтерпеж!
Расходилась, что буря, она,
Наточил я на старосту нож
И для смелости выпил вина.
Да попался Петруха, свой брат,
В кабаке: назвался угостить;
Даровому ленивый не рад –
Я остался полштофа распить.
А за первым – другой; в кураже
От души невзначай отлегло,
Позабыл я в тот день об ноже,
А на утро раздумье пришло...
3
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй – силен сатана! –
Натворил бы я бед.
Я с артелью взялся у купца
Переделать все печи в дому,
В месяц дело довел до конца
И пришел за расчетом к нему.
Обсчитал, воровская душа!
Я корить, я судом угрожать;
«Так не будет тебе ни гроша!» –
И велел меня в шею прогнать.
Я ходил к нему восемь недель,
Да застать его дома не мог;
Рассчитать было нечем артель,
И меня, слышь, потянут в острог...
Наточивши широкий топор,
«Пропадай!» – сам себе я сказал;
Побежал, притаился, как вор,
У знакомого дома – и ждал.
Да прозяб, а напротив кабак,
Рассудил: Отчего не зайти?
На последний хватил четвертак,
Подрался – и проснулся в части...
Н.А.Некрасов. 1848
|