З-під мороку

Специфічний образ Росії у віршах російських поетів

Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два слова вважаються повними синонімами, цей факт зафіксований у російських словниках і нерідко виявляє себе в художніх творах. Наприклад, ось словникове гніздо з найновішого «Словника синонімів» (В.Трішин, 2013):


великоросия, гардарика, матушка-русь, московия, россия, русь.

А ось – «Реквієм» (1940) А. Ахматової, в якому місто Ленінград розташоване в країні під назвою Русь:


Это было, когда улыбался
Только мертвый, спокойствию рад.
И ненужным привеском качался
Возле тюрем своих Ленинград...

Звёзды смерти стояли над нами,
И безвинная корчилась Русь
Под кровавыми сапогами
И под шинами черных «марусь».

Повертаючись до персоніфікованої Росії: зазвичай – це переможна, торжествуюча та грізно-весела «істота» (див. твори А.Кантеміра, М.Ломоносова, О.Сумарокова, М.Хераскова, Г.Державіна, О.Пушкіна, далі скрізь). Ось, наприклад, вірші, написані у 1856 р. відомим піклувальником про «сльозу дитини» Ф.Достоєвським з приводу так званої Кримської війни, – спричиненої черговою маніакальною спробою Росії захопити Босфор та оголосити Чорне море своїм внутрішнім морем:

Восстала Русь, дрожа от гнева,
На бой с отчаянным врагом
И плод кровавого посева
Пожала доблестным мечом.

(З цього приводу можна лише зауважити, що в поетичних традиціях ряду інших мов – оспівування військових успіхів вважається мало не моветоном...)

Однак час від часу, немов у романі С.Лема «Футурологічний конгрес» (1971), наркотичний морок, що звичайно огортав свідомість, ненадовго розвіювався, і тоді у творі того чи іншого поета проступав образ зовсім іншої Росії: убогої, недоброї та агресивної.

Цей літературний архетип з’являвся у самих різних авторів, які жили у різні часи (чи в Росії часи завжди однакові?), ніби проти їхньої волі, оскільки зазвичай вони виступали в загальній лаві адептів російського/радянського «величчя».

Дивно, але ці тексти дуже схожі – не тільки ракурсом зображення, але навіть лексикою. У наступній таблиці наведені «ключові» (емоційно забарвлені) слова, що зустрічаються більш ніж в одному творі зібраної антології (сумарна кількість включень показана у вигляді надрядкового індексу):  
 

1830.М.Лермонтов. «Пророцтво» → мертвыйпечальныймрачный³ ужас² горе² кровь³ плачсмертьстон
1838.М.Лермонтов. «Дума» → горький² угрюмый² позорно²
1839.О.Хом’яков. «Росії» → дикий³ кровь³ смертьстон
1841.М.Лермонтов. «Прощай, Росіє» → раб²
1846.М.Некрасов. «Батьківщина» → грязный² мрачный³ пустой³
1864.О.Апухтін. «Село Колотовка» → сгнивший² тяжелыйкручина² стонтоска²
1876.М.Некрасов. «Русь» → убогий³
1881.М.Морозов. «На кордоні» → раб² слёзы²
1887.Д.Мережковський. «Над німим...» → печальныйсгнивший² грустно² кручина²
1894.К.Бальмонт. «Рідна картина» → печальныйскорбный³ тусклый² тяжелыйунылый² грустно² гнёт² туман³
1896.І.Бунін. «Вітчизна» → мертвыйпечальныйсвинцовый² угрюмый² пустыня² сумрак³ туман³
1897.І.Бунін. «Рідний край» → мертвыйпустой³ тусклый² холодный³ хмурый² пустыня² сумрак³ тоска² умирать³
1908.А.Бєлий. «Батьківщина» → бедный³ голодныйзлойсвинцовый² суровый² холодный³ туман³ умирать³
1908.А.Бєлий. «Русь» → голодныйскорбный³ холодный³ пьяный² смертьумирать³
1909.В.Нарбут. «Русь» → грустный³ убогий³
1910.О.Блок. «Русь моя» → дикий³ мглистый² сонный² маета² тюремный²
1911.С.Єсенін. «Закутня хатинка» → голодныйтяжелыйбедный³ гнёт² горе² плач
1913.К.Бальмонт. «Дурний сон» → грязный² тюремный² убогий³ кровь³ слёзы² ужас²
1914.О.Блок. «Росія» → бедный³ голодныйтяжелый
1915.А.Ахматова. «Молитва» → горький² темный²
1916.А.Бєлий. «Росія» → пустой³ сонный²
1916.З.Гіппіус. «Непоправно» → смерть
1920.С.Буданцев. «Тобі, Росіє» → мрачный³ скорбный³ суровый² темный² унылый² хмурый² маета² плач
1920.В.Александровський. «Дві Росії» → грустный³ злоймглистый² пьяный² боль² сумрак³
1920.І.Сєверянін. «Поеза урядові» → позорно²
1922.С.Єсенін. «Расєя» → грустный³ злоймертвыйплач
1940.А.Ахматова. «Станси» → дикий³ злой
1985.І.Ратушинська. «Із в’язниці КДБ» → тяжелыйболь² стон

Цікаво також, що по цій збірці можна простежити, я́к з плином часу змінювалося ставлення самих авторів до «нововідкритої» реальності: від обурення (у М.Лермонтова та М.Некрасова) – через смиренне прийняття – до мазохістського милування (у О.Блока). Іноді, як «заміщення» (в психологічному розумінні), архетип трансформувався у гарячкові мрії про поширення «мерзот» (за висловом М.Горького) власної дійсності на весь світ (наприклад, у Ф.Тютчева та П.Когана).

А з другої половини XX сторіччя – російські поети вже навіть не пробували відступити від «канонічного», сусального образу Росії: як у відчизняних, так і у закордонних авторів – розвинувся «стокгольмський синдром» по відношенню до влади Російської імперії (яка тоді називалася СРСР).

Однак – для нас важливо зафіксувати: саме повторювана поява таких текстів протягом довгого часу – є симптом, свідчення дійсної суті сучасної нам Росії. І це слід мати на увазі тим, кому пропонують дружити з цією «істотою».

Українські переклади згадуваних текстів представлені (деякі – уривком або в скороченні) у розділі «Вірші», під рубрикою «Великоруськими стежками».
 

Жовтень 2019