Хоч під твоїм державним зором
народи злякано мовчать,
і сім морів невгавним хором
тобі віщують благодать;
хоч ти криваву громовицю
нагнала аж за пруг кудись –
своєю славою та міццю,
усім цим пшиком не хвались!
Були імперії грізніші:
з семи горбів великий Рим
півсвіту силоміць притишив
наперекір богам старим;
торкнулись Альп сини Алтаю,
володарі семи вітрів;
й лилося сонце на безкраю
царицю західних морів.
І що той Рим? І де монголи?
Куди подівсь халіфів трон?
І ось уже безсилий, кволий
занепадає Альбіон...
Вересень 2019
|
<...>
Пусть пред твоим державным блеском
Народы робко кланят взор,
И семь морей немолчным плеском
Тебе поют хвалебный хор;
Пусть далеко грозой кровавой
Твои перуны пронеслись —
Всей этой силой, этой славой,
Всем этим прахом не гордись!
Грозней тебя был Рим великой,
Царь семихолмного хребта,
Железных сил и воли дикой
Осуществлённая мечта;
И нестерпим был огнь булата
В руках алтайских дикарей;
И вся зарылась в груды злата
Царица западных морей.
И что же Рим? и где монголы?
И, скрыв в груди предсмертный стон,
Куёт бессильные крамолы,
Дрожа над бездной, Альбион!..
<...>
Алексей Хомяков. 1839
|