Над німим розлогом – нерухомі,
наче накарборвані в твердіні –
темних хат струхлявіла солома,
стріх старих розібрані жердини.
Сонце упірнуло в хмари тьмяні;
не тремтить осичина похмура;
небо відбивається в ковбані;
і на всьому – смуток та зажура...
Червень 2019
|
Над немым пространством чернозема,
Словно уголь, вырезаны в тверди
Темных изб подгнившая солома,
Старых крыш разобранные жерди.
Солнце грустно в тучу опустилось,
Не дрожит печальная осина;
В мутной луже небо отразилось...
И на всем – знакомая кручина...
<...>
Д.С.Мережковский. 1887
|